І

Горезвісне обурливе висловлювання спікера Верховної Ради Кримської автономії Константінова (лютий 2012 р.) не може залишити байдужим жодного громадянина нашої суверенної держави, воно свідчить про історичне та географічне невігластво цього діяча, низьку загальну культуру та цинічну ненависть до одного з найдавніших етносів Криму. Йому пора освоїти та не забувати, що півострів з трьох боків омивається морем, яке ще в IX столітті називалось Руським (з м’яким знаком, тобто Староукраїнським, а не - без м’якого знака, тобто Російським). В Криму в роки Києворуської держави існували поряд з грецькими і руські поселення, про що свідчать і руські назви міст Корчев (Керч), Сурож (Судак), Корсунь (Херсонес). За деякими даними ще до появи слов’янської писемності від Кирила та Мефодія там існувала слов’янська писемність. Саме в Корсуні хрестився князь Володимир Святославич, майбутній хреститель України-Руси.

З четвертого боку Крим омивається внутрішньо українським Азовським (Озівським) морем. Все північне побережжя цього моря аж до самого Азова – давня українська етнічна територія, насильницьки московською окупаційною владою в часи оформлення СРСР приєднана до Російської Федерації. Спочатку це пояснювалось потребою мати найбільшій союзній республіці (чи не з найбільшим у світі приморським обширом на північному заході, півночі та сході імперії – цього їй було замало) мати свій порт і на Азовському морі Таганрог (Таганріг), але з наростанням апетиту для його «прогодування» прихоплено і два сільськогосподарські райони. Не треба забувати, що Азов відвойовано від турків за вирішальною участю запорожців, проте після ганебної поразки Петра Першого під час його авантюрного Прутського походу російському царю крім принизливого відкупу довелося повернути Османській імперії і фортецю Азов. Повторне заволодіння Азовом теж не обійшлося без українських козаків.

Східне побережжя згаданого моря теж освоєно українцями – запорожцями та їх нащадками, що після революційних подій 1917 року заявили про свою українську орієнтацію – об’єднання з Українською Народною Республікою. За це вільнолюбні кубанці були як і жителі УРСР були покарані голодомором, «розкозаченням», масовими депортаціями іноді цілих непокірних станиць у північні та східні райони Російської Федерації та заселення їх росіянами.

Після падіння під ударами османів Візантійської імперії в XV столітті, вже в наступному XVІ–му, при зайнятості практично всього побережжя Чорного моря турками або їхніми сателітами, проти турецького поневолення виступило героїчне українське козацтво. Саме запорожці виступили основними претендентами на подальше панування на Чорному морі, про що свідчать зухвалі напади їх на турецькі фортеці на Чорному морі, здійснювані в кінці ХVІ під проводом Самійла Кішки. Та особливо вдалими, прославленими на весь світ були звитяжні битви українських козаків у перші десятиліття XVII століття під проводом Петра Сагайдачного. Успішні напади на головні морські фортеці турків на півдні та заході Причорномор’я, включаючи передмістя Стамбула, взяття штурмом з моря південнокримської фортеці Кафи та звільнення ним тисяч християнських невільників з особливою силою показали всьому світові на вагомі претензії українців на повторне панування на їх природному для них Чорному морі, справедливість присвоєння імені великого українського флотоводця чоловому кораблю Військово-морських Сил України. Під керівництвом цього ж гетьмана в 1621 році під Хотином одержана славна перемога об’єднаних українсько-польських військ над турецьким султаном, що врятувала європейську цивілізацію від Османського поневолення та поклала початок занепаду імперії. Доречно нагадати, що свої переможні битви на морі та на суші український гетьман здійснив в період розквіту Османської держави, істотно похитнувши її могутність, тоді як пізніші російські полководці та флотоводці, зокрема Суворов та Ушаков здобували під час її занепаду, до того ж за найактивнішої участі українських козаків.

Серед пізніших звитяг українського козацтва варто згадати перший штурм Кримського півострова з суші під орудою Михайла Дорошенка, наступника

П. Сагайдачного, який пройшов з боями весь степовий Крим, дійшовши до столиці ханства Бахчисарая, багаторічні успішні баталії кошового Сірка, участь українського козацтва в обороні Відня в 1696 р. Одному з героїв згаданої битви Юрію Кульчицькому вдячні віденці встановили пам’ятник.

ІІ

Доречно нагадати злісному ненависнику української мови, що саме у відомому в описувані роки семимовному словникові країн причорноморського регіону наша мова зайняла своє законне належне місце, інші причорноморські етноси вивчали українську мову, спілкувалися нею. Отже, вже в пізньому середньовіччі та на початку нових часів українською мовою спілкуватися було і престижно і потрібно. А старою книжною українською мовою навчалися сотні студентів Острозької та Києво-Могилянської академій - вихідців зі всіх східноєвропейських та не тільки слов’янських країн.

Забуто або належно не оцінено внесок деколи і визначальний українського козацтва у відвоюванні Криму та Причорномор’я – взятті Ізмаїла, Хаджібея тощо та «гідну плату» за їхню звитягу. Так останнього кошового Запорізької Січі вісімдесятирічного П.Калнишевського було «винагороджено» більш ніж дводесятирічним ув’язненням на Соловках, де він і закінчив своє земне життя у віці 112 років.

Забуто, що в становленні російського військового флоту на Чорному морі вирішальну роль відіграли українці, що становили більшість на кораблях. Не згадуються українські корені керівника оборони Севастополя у Кримській війні адмірала Нахімова, подвигу рядових чорноморців. Зображення одного найвідомішого з них матроса з Поділля П. Кошки навіть домальовано в реставрованій після війни панорамі А. Рубо «Оборона Севастополя». Отже маємо двох українських однофамільців героїв Кішок: гетьмана кінця XVI Самійла Кішку та Петра Кішку - матроса середини XIX століття.

Українській славі Причорномор’я та міста Севастополя прислужився видатний український конструктор з суднобудування та повітроплавства, громадсько-політичний діяч, автор 14 проектів підводних човнів, один з перших літунів в Російській імперії

Л. Мацієвич. Саме у Севастополі він, випередивши час, виконав перший у світі проект авіаносця, для чого йому був виділений міноносець, а також організував робітничий театр з українським репертуаром. Про українськість військово-морського флоту на Чорному морі, волелюбність українських моряків свідчать також імена героїв повстання на броненосці «Потьомкін» Вакуленчука та Матюшенка під час революції 1905 року, українізація зі згоди тодішнього командувача флотом А. Колчака (українського етнічного кореня) цього флоту, підняття на кораблях українських прапорів після революції 1917 року. В радянський час над Чорноморським флотом здійснювали шефство комсомол та оборонні організації України, переважна кількість моряків, як і в попередні роки, рекрутувалась з України..

ІІІ

Організація університету у Сімферoполі завдячує активній участі в цьому великого українського вченого В. Вернадського, що став його першим ректором.

Великий внесок українців в освоєння Криму відчувається протягом останніх століть. І в невільничому стані і вільними людьми українські працелюбці невтомно трудилися на спорудженні господарських та культурних об’єктів, господарському освоєнні напівпустинних степових районів, навіть новому для них виноградарстві та виноробстві, в розвиткові культури. Першим лікарем в Ялті був український поет Степан Руданський(у Ялті його іменем названо українську школу-гімназію), автор пісні «Повій, вітре, на Вкраїну», яку натхненно виконували славетні українські співаки І. Козловський та А. Солов’яненко. Не забуваймо, що славетний російський співак Ф. Шаляпін виступав в українських мандрівних театральних трупах, а також виконував українські пісні, зокрема у відомому гроті в «Новому світі» під Судаком. А як залюбки виступав в україномовних спектаклях інший великий російський співак Л. Собінов.

Доречно деяким забудькам нагадати, що третьою мовою, що пролунала в космічному просторі, після російської та англійської, була українська. Хоча нею поспілкувався тільки кількома фразами перший українець-космонавт Павло Попович з тодішніми керівниками Радянського Союзу, то виконана ним пісня «Дивлюсь я на небо» стала першим у світі космічним пісенним виконанням, що ще раз прославило нашу культуру, милозвучну мову на весь світ.

Константінову давно пора зрозуміти, що українська мова є однією з наймилозвучніших у світі. 1928 року в Парижі на міжнародному конкурсі мов при визначенні, яка з мов світу наймелодійніша, українська мова посіла третє місце, поступившись французькій та італійській та випередивши перську. На другому конкурсі, що відбувся також у Парижі вже у 1934 році, першою знову була названа французька, другою – перська, а третьою – українська.

Звуженню вживання української мови на етнічній території сприяла заборона її вживання в царській Росії аж до заборони у вищій школі, середній спеціальній освіті та навіть на курсах кочегарів у радянські часи. В заселеному переважно українцями степовому Криму навіть після побудови Північно-Кримського каналу не було відкрито ні одної української школи. Мені запам’ятався такий ганебний випадок, коли десь на початку 70-х років керівникові організованого ним у Сімферополі нафтогазорозвідувального об’єднання Р. Сеневу потрібно було послати в перший клас дочку, яка не знала російської мови, то довелося дружині звільнитися з престижної інженерної посади для допомоги дитині, бо в цьому обласному центрі не було жодної української школи… Ще в гіршому стані опинилися малозабезпечені громадяни.

А який рейвах зчинився в Сімферополі, протести проти відкриття у вже незалежній Україні єдиної поки що в місті української школи для сотні тисяч проживаючих в ньому українців, організованих різними українофобами та «інтернаціоналістами» – місцевими комуністами. Справедливість вимагає (і це повинно зрозуміти керівництво автономії ) доведення кількості українських загальноосвітніх шкіл як мінімум до пропорційного числа українців.

Різким дисонансом популярності української мови у Причорномор’ї загалом та на Кримському півострові зокрема ще з середньовіччя є позиція попередника Константінова на посаді та ідейного натхненника в українофобії комуніста Л. Грача У відомому інтерв’ю цей «державник», ніби «інтернаціоналіст», переплутавши часові виміри (почилий Радянський Союз із суверенною Україною), не зміг догадатися, що мовою міжнаціонального у нашій незалежній державі є українська мова.

IV

Знаходження протягом століть України в складі Російської та Австро - Угорської імперій перешкоджало українським вченим друкувати праці на рідній мові, проте при найменшій нагоді вони такою можливістю користувалися. Такі всесвітньо відомі вчені як В. Вернадський, І. Пулюй, І. Горбачевський, І. Франко, М. Грушевський, А. Кримський, О. Смакула, Л. Мацієвич та інші частину своїх праць надрукували українською, зробивши у несприятливі роки свій внесок у створення рідної наукової термінології.

Зведення до мінімуму в радянські часи випуску технічних журналів та взагалі

наукової та технічної літератури на українській мові дало підставу всяким недоброзичливцям стверджувати про нібито непридатність нашої мови для наукового вжитку. Але ця маячня спростовується практикою. Про те, що українська мова є однією з найбагатших та найрозвинутіших мов світу продемонстровано ще в 1973 році, коли нею було видано першу в світі «Енциклопедію кібернетики» в двох томах на 1158 стор. і термінів та спеціальних виразів у цій новітній сфері науки цілком вистачило (тільки через 2 роки вона була перекладена на російську та англійську). В 1959 році, в період тимчасової відлиги у видавництві Академії наук України вийшов бездоганний «Російсько-український гірничий словник», яким стали користуватися і в перші роки нашої незалежності. Свідченням великих можливостей української мови як наукової є успішно здійснюване в Києві видання Української енциклопедії в 25 томах, видання «Української гірничої енциклопедії» в 4-ьох томах у Краматорську, видання сотень підручників та наукових монографій.

Рівень зразків тираноборчої вільнолюбної поезії Т. Шевченка, І. Франка,

Л. Українки, прози В. Стефаника та М. Коцюбинського не нижче рівня, досягнутого багатшими літературами світу. На останок треба нагадати широкому загалу, що українська мова ще в роки Радянського Союзу стала мовою міжнаціонального спілкування. Справа в тому, що в численних тюрмах та лагерах, тісно заповнених вільнолюбним людом «від молдаванина до фіна», включаючи і росіян, вільнолюбні українці становили відносну більшість. Тому нашу мову розуміли та користувались мільйони засуджених громадян, українська мова стала мовою свободи, мовою-борцем. Без всякого обурення «всі язики» радянських гулагів розуміли, тільки стоячи вітали оплесками виконання по суті «славневих» «Заповіту», «Реве та стогне», «Думи мої, думи мої», підспівуючи співакам. Вони ж розуміли та вітали на засланні українськомовні вистави Л. Курбаса в довоєнні роки та за участю О. Гринька чи Б. Міруса у післявоєнні. Українських поетів-борців згадав у своїй Нобелівській промові великий гуманіст сучасності А. Сахаров. До речі, вперше про жахіття голодомору та гулагів світ дізнався з україномовних полотен В.Барки та У. Самчука, ще до появи відомого роману

О. Солженіцина, якому за викриття Гулагу присудили Нобелівську премію.

Серед трьох найбільших етносів сучасного Криму найдавнішими є русичі-українці, які ще в І тисячолітті проживали поряд з греками у північно-чорноморських та приазовських містах. Особливо тісними були їхні зв’язки з Київською Руссю-Україною в IX – XI століттях.

В XIII столітті Крим завойовано Золотою Ордою, а в XIV столітті на основі його уламку утворюється Кримське ханство – наступний васал Османської імперії. Українське козацтво протягом XVI - XVII століть постійно заявляло про свою присутність на оточуючих Крим морях. Як найближчі сусіди, що більше між собою воювали, ніж були союзниками, українці та татари, користувались без всякого обурення у своїх взаєминах навіть у середньовіччі обидвома мовами.

V

Третій етнос – росіяни появились в Криму тільки в кінці XVIII століття. Особливо збільшилось кількість російського населення на півострові після насильницького виселення кримських татар та інших закорінених тут етносів в 1945 році. Нові поселенці та пануюча тоді Російська Федерація не справились зі своєю місією, довели економіку до занепаду. І тільки з приєднанням Криму до України, часткове заселення його українцями, допомоги всієї республіки, вдалося врятувати критичну ситуацію.

Штучно утворене в Криму зовнішніми силами, з метою розпалювання міжнаціональної ворожнечі та дестабілізації т.зв. «русское казачество» появилось тільки в останньому десятилітті. Нічого «ісконного» в ньому нема, а його претензії – карикатурні. «Русское казачество», вірне самодержавному режимові, могло появитися в Криму хіба що «проїздом» під час тимчасового залякування населення в часи революції 1905 р. та під час втечі з Криму армії Врангеля у 1920 р.

Відновлена Українська держава з розумінням віднеслась до знедоленого кримськотатарського народу і в трудні кризові роки взяла на себе важку ношу облаштування повернених його синів на кримську землю. Українці зі співчуттям віднеслись до трагічної долі сусідів, що більше ніж пів тисячоліття проживали в Криму. Варто згадати великого українського правозахисника генерала П. Григоренка, що виступив проти сталінського свавілля та мужньо захистив права на вкоріненість кримських татар на півострові, за повернення їх на батьківщину. В свою чергу визначні кримськотатарські лідери М. Джамілев та Р. Чубаров як зважені політики без обурення, з вдячністю публічно, в державних установах користуються українською мовою. Тисячі їх одноплеменців, особливо студентська молодь, вивчають і поряд з рідною користуються українською мовою. Спроби відновити спотворену гегемонію російської мови на півострові, насильницьки насаджуване Російською імперією та її наслідником – сталінським тоталітаризмом, віджили та приречені.

Багатостраждальна, одна з найстаріших, найрозвиненіших, наймилозвучніших світових мов, однаково придатна для повсякденного спілкування, для наукового вжитку, мистецтва слова, міжнаціонального спілкування в тюрмі народів, мова свободи, мова-борець, велична українська мова по праву займає статус державної мови, мови міжнаціонального спілкування у нашій незалежній державі. Окремим невігласам не вдасться похитнути її історичного призначення!

Нещасний Крим!.. Я к можна бути покараним багатьом тисячам громадян автономії у складі найбільшої країни у центрі Європейського континенту таким лихом як посідання найвищої посади у виконавчій владі особою з таким обмеженим кругозором…

Б. Савків, гірничий інженер,

м. Київ