Якщо Захід проковтне пігулку і пробачить Росії грузинську війну, вторгнення "миротворчих танків" в Україну стане лише питанням часу.

Безглуздо сперечатися на тему "хто почав першим". Україну і так втягли у безплідні дискусії і змусили витрачати зусилля на обговорення того, чи адекватним було рішення Саакашвілі атакувати Цхінвалі у відповідь на обстріли грузинських сіл осетинськими бойовиками.

Досить! Це не має нині жодного сенсу. Тому що в етнічних конфліктах не буває правих і винуватих.

Але грузино-осетинський конфлікт був етнічним (точніше, етно-політичним) лише до ранку 8 серпня, коли через Рокський тунель розпочалося масове вторгнення регулярної російської армії на суверенну територію Грузії.

З цього моменту конфлікт перетворився у геополітичну війну, метою якої є повалення існуючого світопорядку та історичний реванш Росії за "приниження" 1991-2004 років.

Російські війська захопили грузинські міста Зугдіді, Сенакі та (ймовірно) Горі й прямують до Тбілісі. Кремль, розгортаючи безпрецедентну агресію, годує світ цинічними коментарями щодо "умиротворення агресора". "Веймарська" Росія завершує своє переродження в щось інше, до болю знайоме Європі...

У довгостроковій перспективі не підкріплена тверезим поглядом на світ стратегія реваншу ймовірно призведе до краху російської державності у її нинішньому вигляді, але поки це станеться, нею можуть бути розпалені численні локальні пожежі, які знищать зародки незалежного демократичного буття сусідніх з Росією країн.

Нова реальність полягає у розв’язаній Росією війні за новий світовий порядок, в ході якої вона прагне ревізувати підсумки історичної еволюції Європи 1991-2004 років. Якщо Росія переможе у цій війні, в Європі складеться новий порядок, в межах якого Україні, як суверенній державі, місця не буде.

Слабкість Заходу

Росія скористалась ситуацією: Захід як ніколи слабкий, розмежований та заглиблений у власні проблеми. Прагнення спокійно дивитись олімпіаду сильніше, ніж прагнення здійснювати бодай-якусь місію.

Деморалізований стан провідних західних інститутів є ідеальним тлом, на якому розгортається імперський реванш. В Москві панує враження, що "вільний світ" нині не спроможний на жодні ефективні солідарні дії на захист і просування власних цінностей.

Той Захід, який нині не може дозволити собі навіть запросити дві східноєвропейські країни до виконання ПДЧ НАТО (подібне рішення у минулому надавалось бажаючим країнам майже у технічному порядку), не викликає жодної поваги Москви, а отже, розв’язує руки до будь-яких дій.

Сьогодні введення в Чорне море та направлення до берегів Грузії (виключно для зняття незаконної блокади та захисту портів) десяти-п’ятнадцяти середніх військових кораблів країн НАТО (наприклад тих, що зайняті в операції "Активні зусилля" в Середземному морі) змусило б Москву зупинити агресію, врятувало б сотні життів.

Але для ухвалення такого рішення потрібна сміливість, якої у лідерів західних держав бракує.

Сильних та авторитетних лідерів, які могли б піднятися на захист базових цінностей та назвати речі своїми іменами, таких як Рональд Рейган чи Маргарет Тетчер, наразі немає. Хто із нинішніх володарів Вашингтону, Парижу, Лондону, Берліну спроможний спокійним, але впевненим тоном вимовити просте словосполучення – "імперія зла"?

Ніхто. Тому, цілком ймовірно, що Захід проводитиме політику "умиротворення агресора", навіть якщо "миротворчі" танки підуть сьогодні на Тбілісі чи завтра – на Київ.

Україна вже на війні

Чому? По-перше, тому що базовані в Криму кораблі ЧФ беруть участь у військових діях проти Грузії, що автоматично перетворює Україну у воюючу країну, а Севастополь – у потенційну мішень.

По-друге, тому що тональність послань офіційної Москви офіційному Києву практично не відрізняється від тональності розмови Москви з Тбілісі.

По-третє, тому що Москва, що систематично озброює незаконні сепаратистські формування, офіційно звинувачує Київ у тому, що він "озброює до зубів" легітимний грузинський уряд, щодо якого нема жодних міжнародних санкцій.

Дискурс "війни з Україною" давно став популярним в російських навколополітичних інтелектуальних колах. Зовсім нещодавно черговий "шедевр" даного дискурсу, опус "Операция "Механічний апельсин" Ігоря Джадана – аналітика з кола Глєба Павловського – жваво (і цілком серйозно) обговорювався як в російському, так і в українському сегментах мережі Інтернет.

Росіянам, які давно вже не обирають собі владу і не можуть повірити, що в Україні це якось інакше – цього пояснення буде достатньо.

Спостерігається певна циклічність у життєвих проявах "миротворчої" імперії: Фінляндія-1939, Угорщина-1956, Чехословаччина-1968, Афганістан-1979, Грузія-2008, Україна-? Життя стає швидшим, тому, напевно, не пізніше 2017.

Почнуть з Криму

"Міст дружби" в Керченській протоці, будівництво якого так лобіюють сьогодні росіяни, при короткозорій підтримці вітчизняного Мінтрансу, якщо буде збудований, стане українським Рокським тунелем.

Звісно ж, не буде жодного оголошення війни – лише "миротворча операція" з метою запобігання гуманітарній катастрофі. Наприклад, вимога виведення Чорноморського флоту у 2017 році – хіба не гуманітарна катастрофа? Адже десятки тисяч "миротворців" і обслуговуючого персоналу в Севастополі втратять роботу і не матимуть засобів до існування!

Може бути втілено сценарій поступово розкручуваної істерики із переростанням в контрольований безлад. Ті ж самі діячі, що знищували цього літа українські символи на Графській пристані, будуть влаштовувати апокаліптичні дійства, заклинати до "довічного базування" флоту як невід’ємної частини Севастополя тощо.

Врешті-решт, Росія ухвалить рішення не виводити Чорноморський Флот "на вимогу співвітчизників та жителів Криму". Це призведе до збройних зіткнень. Далі – та чи інша версія "грузинського варіанту".

Варто помітити, як пожвавився в останні дні Леонід Грач, що мріє про роль "кримського Багапша-Кокойти". Він уже не соромиться зривати з державних установ державні прапори та заявляти про те, що "Крим дозрів до відділення від України".

Саме він першим озвучив думку про те, що Південно-Осетинський сценарій може повторитись в Україні. Мабуть знає, про що каже.

***

Як Україна може уникнути ролі наступного об’єкту російської війни за новий світовий порядок?

Існують два способи.

Перший: вступ до НАТО у найкоротші моhttp://pravda.com.ua/news/2008/8/12/79803.htmжливі терміни, що практично унеможливить зовнішній збройний напад. Незважаючи на ослаблення Заходу і втрату ним пасіонарності у обороні власних цінностей, все ж система колективної безпеки, заснована на 5 статті Вашінгтонського Договору все ще є достатньою гарантією проти спокуси збройного втручання ззовні. Що доводить досвід Балтійських країн, які, на відміну від Грузії та України, зуміли своєчасно інтегруватись в цю систему.

Для реалізації цього сценарію Україні, як мінімум, необхідно подолати імпотенцію власної центральної влади та переконати глухо-опозиційну Німеччину.

Другий: політична капітуляція перед Росією і відмова від самостійної суб’єктності у внутрішній та зовнішній політиці. Тобто перетворення України на "Росію-2", або "Малоросію" як частину "русского міра" з усіма політичними, суспільними та культурними атрибутами.

В даному випадку воювати з Росією не буде за що. При цьому номінальна незалежність держави може бути збережена, але Україна, як суб’єкт історії та політики, остаточно перестане існувати.

Якщо Україну не влаштовує ані перший, ані другий варіант, то треба готуватися до війни.

Олександр Сушко, науковий директор Інституту Євро-Атлантичного співробітництва, для УП