Помилка
100 років Ольжичу Друк
Анатолій Пікуль
Написав Ольга ПУГАЧ   
Неділя, 04 листопада 2007, 12:05
У суботу, 3 листопада 2007 р. ОУН(д) та громадськість Києва та України відзначила  100-річчя від дня народження Олега Ольжича, українського поета, археолога, публіциста, політика і громадського діяча.
Народився Олег Ольжич (Олег Кандиба) 27 липня 1907 року у Житомирі у родині видатного українського поета-лірика Олександра Олеся. Любов до України та вболівання за її долю Олег успадкував від батька, який у 1918-1919 роках був, як і багато хто зі свідомої української інтелігенції, безпосередньо причетний до спроби утвердження Української держави. У 1919 році Олександр Олесь, як член уряду УНР, змушений був емігрувати, а у 1924 р. покинули Україну і малолітній Олег Ольжич з мамою.
Вищу освіту О.Ольжич здобуває у Празі. Закінчивши у 1929 р. філософський факультет Карлового Університету, працює в археологічному відділі чеського Національного музею. Одночасно подорожує по Західній Україні, балканських країнах з метою вивчення археологічних матеріалів. Як науковець здобув ступінь доктора наук. У 1938 році читає лекції у Гарвардському університеті, бере участь в організації Українського Наукового інституту в ЗДА, збірник праць якого пізніше видає у Празі: «Збірник УНІ в Америці» (1939). Володіючи багатьма європейськими мовами, друкує наукові праці з археології в українських, чеських, англійських, німецьких виданнях, окремим друком вийшла наукова монографія.
Як поет Ольжич посідає видатне місце в новій українській поезії: його творчість широка діапазоном тем і сюжетів, історіософічна змістом, стримана й ощадна в мистецьких засобах, досконала формою. Сатиричну поезію підписував псевдонімом К.Костянтин.
О.Ольжич був співробітником багатьох журналів і газет, співпрацює з заснованим Д.Донцовим «Літературно-науковим вісником», у якому співробітничали у ті часи Є.Маланюк, Ю.Клен, У.Самчук, Ю.Липа, О.Теліга.
Підкорившись свідомому вибору, у 1929 р. вступає до ОУН, з часом стає керівним діячем цієї організації. За дорученням проводу ОУН бере участь у подіях на Закарпатті у 1938-1939 рр. У 1941 р., як керівник ОУН на окупованих німцями землях, бере участь в організації Української Національної Ради в Києві. Пізніше керує у Львові підпільною діяльністю ОУН А.Мельника.
У травні 1944 р. був заарештований гестапівцями й ув’язнений у концентраційному таборі Заксенхаузені, де і був закатований на допитах. Було йому тоді неповних 37 років.
Такі вони, українські націоналісти. Не жалували їх, м’яко кажучи, ні червоні, ні коричневі, та й сьогодні ще громадськості мало відомо про їх подвижницьке, жертовне життя. Саме тому маніпуляторам різних мастей та кольорів легко вдається втирати у мізки обивателя ганебну і нахабну брехню. Замість пишатися тим, що серед нашого люду були такі як О.Ольжич, О.Те ліга, їх побратими, бояться самих слів – український націоналіст. Та час іде… На сьогодні маємо у Києві вулицю імені Олега Ольжича, школа у Пущі-Водиці, на околиці Києва, де навчався Олег, тепер носить його ім’я.
Батько Олега Ольжича поет-лірик О.Олесь, автор вірша, який став студентським гімном, «Сміються й плачуть солов’ї», помер на 66 році життя, проживши після загибелі сина лише кілька тижнів.

                                                                                                                                      Ольга ПУГАЧ

 

 

                                                Олександр Олесь

              Колискова на народження сина Олега



Спи, дитинонько кохана,

Баю люлі бай…

А ти , місяцю, до рана

В колисоньку сяй.



Стану я казки казати

Та співать пісні,

Щоб ти щастя міг зазнати

Хоч в дитячім сні.



                                   Олег Ольжич



За шмат гнилої ковбаси

Ти батька й матір продаси

І говориш Христу: «Єси.

О, поможи братів продати.

Продать сестер, о Божа Мати.

Дітей, дружину, все продати.

Щоб випнутись на гору й мати,

Що мають господά й магнати!».



13.1.1921



           ПОРОША

               Дружині


Русява дівчина у хустці,

І повні глечики усі,

Там ми зустрінемось у пустці,

В полях на Дарницькій шосі.



Стежки завіяло наново,

І гусне зовсім сиза мла

І тільки лиця калиново

Тобі рум’янцем поняла.



Ходімо так. А я тепер би

Ішов куди б там не було.

……………………………

Ой, там за скиртами, повз верби,

Я знаю простий шлях в село.

***

Не зірвеш сонця, кат, з небес,
Не зірвеш з України стяга!
На нашім боці сам Зевес,
На нашім боці перевага.
23.12.1920

***
Держава не твориться в будучині,
Держава будується нині.
Із вірша «Незнаному Воякові»