Закон України Про мови ЗАКОН УКРАЇНИ
Про мови
Цим Законом встановлюються загальні принципи мовної політики в Україні, правові та організаційні засади використання та розвитку державної мови та мов національних меншин України, права громадян на користування рідною мовою.

Закон не регламентує мову приватного спілкування громадян України. І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ Стаття 1. Законодавство України про мови 1. Мовні питання регулюються Конституцією України, цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. 2. Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, застосовуються правила міжнародного договору. Стаття 2. Державна мова в Україні 1. Під державною мовою розуміється мова, якій державою надано правовий статус обов'язкового засобу спілкування у публічних сферах суспільного життя. Державною мовою в Україні є українська мова. 2. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України. 3. Державна мова є обов'язковою для застосування в діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, установ, організацій, підприємств незалежно від форм власності. 4. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, об'єднання громадян, установи, організації, а також усі суб'єкти власності і господарювання зобов'язані створювати необхідні умови для користування громадянами України державною мовою. 5. Державна мова є мовою міжнародних документів, що підписуються від імені України. 6. Володіння державною мовою або її розуміння в обсязі, достатньому для спілкування є обов'язковою умовою для прийняття до громадянства України. Ця умова не поширюється на осіб, які мають психічні, фізичні вади (сліпих, глухих, німих та інших осіб). 7. Єдиною формою застосування державної мови в усіх сферах суспільного життя України є її нормативна форма. Норми української мови встановлюються словниками української мови. Стаття 3. Мови національних меншин в Україні 1. Під мовами національних меншини (регіональними мовами) розуміються мови, які традиційно використовуються в межах певної території громадянами України, які утворюють групу, за своєю чисельністю меншу, ніж інше населення України; відрізняються від державної мови; до них не належать діалекти української мови або мови мігрантів. 2. Держава гарантує вільний розвиток, використання і захист мов національних меншин України. 3. Заходи щодо захисту й розвитку мов національних меншин не повинні звужувати сфери функціонування державної мови. 4. Мови національних меншин використовуються в культурній, освітній, інформаційній сфері та в інших, передбачених законодавством, випадках. Стаття 4. Мови міжнародного спілкування 1. Мовами міжнародного спілкування є найпоширеніші у світі та закріплені в міжнародному праві офіційні та робочі мови Організації Об'єднаних Націй. Мовами міжнародного спілкування в Україні є г у англійська, іспанська, китайська, німецька, російська, французька мови 2. Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування, підвищенню мовної культури громадян України. Стаття 5. Захист мов та гарантії прав громадян у мовній сфері 1. Держава дбає про розвиток і захист державної мови, забезпечує збереження фондів і пам'яток писемності, вживає заходів щодо їх повернення в Україну. 2. Держава дбає про розвиток і захист мов національних меншин. 3. Держава гарантує право кожному будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої мовні права і свободи від порушень і протиправних посягань. 4. Забороняється публічне приниження чи зневажання, умисне спотворення державної мови, мов національних меншин в офіційних документах, текстах та засобах масової інформації. 5. Заходи щодо розвитку і захисту державної мови, мов національних меншин здійснюються за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, бюджетів Автономної Республіки Крим, міст Києва і Севастополя, коштів благодійної допомоги та інших джерел, не заборонених законодавством. Стаття 6. Задоволення мовних потреб закордонних українців 1. Україна надає всебічну допомогу в забезпеченні мовних потреб, збереженні і розвитку мовної самобутності закордонних українців на основі міждержавних договорів. 2. Мова органів державної влади та органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, установ, організацій, підприємств незалежно від форм власності Стаття 7. Мова роботи та актів органів державної влади та місцевого самоврядування 1. Мовою роботи органів державної влади та органів місцевого самоврядування є державна мова. 2. Закони України та інші нормативно-правові акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування приймаються і публікуються державною мовою. Стаття 8. Мова діловодства та документації 1. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, об'єднання громадян, установи та організації, а також підприємства незалежно від форм власності здійснюють діловодство, ведуть облікову, звітну, фінансову, технічну та іншу документацію державною мовою. 2. Поряд з державною мовою при здійсненні повноважень органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування Автономної Республіки Крим, місцевими органами виконавчої влади та самоврядування, де більшість населення становлять громадяни, які належать до національних меншин України, можуть використовуватися мови національних меншин у межах і порядку, що визначаються законодавством України. 3. Найменування органів державної влади та органів місцевого самоврядування, установ, організацій, а також підприємств незалежно від форм власності, написи на печатках, штампах, штемпелях, офіційних бланках і табличках виконуються державною мовою. Для зовнішніх відносин на офіційних бланках документів поряд з ~ державною мовою може міститися найменування у перекладі на іншу мову. Стаття 9. Мова офіційного листування 1. Офіційне листування та інші форми офіційних взаємовідносин між органами державної влади, органами місцевого самоврядування, організаціями, установами та підприємствами з адресатами в Україні ведуться державною мовою. Стаття 10. Вимоги до посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування, працівників державних підприємств, установ та організацій щодо знання ними державно? мови 1. Посадові та службові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, працівники державних підприємств, установ, організацій зобов'язані володіти державною мовою в обсязі, необхідному для виконання ними службових обов'язків. 2. Вимоги щодо знання та застосування державної мови включаються до положення про атестацію посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування, працівників державних підприємств, установ та організацій. 3. Незнання державної мови, ігнорування її під час виконання службових обов'язків кваліфікуються як службова невідповідність. Стаття 15. Мова судочинства 1. Судочинство в Україні здійснюється державною мовою. 2. Під час розгляду справ у судах особам, які беруть участь у справі і не володіють державною мовою, забезпечується право ознайомлення з І матеріалами справи, право брати участь у судових діях через перекладача, виступати в суді та подавати клопотання і наводити докази в письмовій формі рідною мовою, отримувати слідчі та судові документи в перекладі відповідною мовою. Стаття 16. Мова провадження у справах про адміністративні правопорушення 1. Провадження у справах про адміністративні правопорушення в Україні здійснюється державною мовою. 2. Особи, які притягаються до адміністративної відповідальності і не володіють українською мовою, можуть виступати, а також подавати документи і наводити докази в письмовій формі рідною мовою та користуватися послугами перекладача. Стаття 17. Мова нотаріального діловодства 1. Нотаріальне діловодство в Україні ведеться державною мовою. 2. Особі, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії і не володіє державною мовою, тексти оформлюваних документів мають бути перекладені для ознайомлення іншою мовою нотаріусом або перекладачем. Стаття 18. Мова арбітражного провадження 1. Арбітражне провадження в Україні здійснюється державною мовою. 2. Матеріали справи, оформлені українською мовою, надсилаються в органи арбітражу іншої держави в перекладі мовою цієї держави або іншою мовою, прийнятною для сторін. Стаття 19. Мова попереднього (досудового) слідства, дізнання та прокурорського нагляду 1. Мовою роботи та актів з питань попереднього (досудового) слідства, дізнання та прокурорського нагляду є державна мова. 2. Мовою роботи органів прокуратури України з органами прокурорського нагляду інших держав та міжнародних організацій є державна мова, а також інша мова, прийнятна для сторін. Стаття 20. Мова правової допомоги 1. Правова допомога фізичним і юридичним особам надається державною мовою. 2. Іноземцям, особам без громадянства, біженцям та юридичним особам іноземних держав правова допомога може надаватися також мовою, прийнятною для сторін. Стаття 21. Мова обслуговування населення 1. Мовою обслуговування населення підприємствами, установами та організаціями зв'язку, транспорту, охорони здоров'я, соціального захисту населення, торгівельними та іншими підприємствами, установами та організаціями, що діють у сфері обслуговування, є державна мова. 2. У місцевостях, де більшість населення становлять громадяни, які належать до національних меншин України, обслуговування громадян може здійснюватися поряд з державною мовою також мовою відповідної національної меншини. Стаття 22. Використання мов у міждержавних відносинах України 1. Мовою діяльності закордонних представництв України, зовнішньополітичних, зовнішньоекономічних та інших установ України є державна мова та мова відповідної держави. 2. Мовами двосторонніх міжнародних договорів, угод та інших документів, що укладаються від імені України є державна мова та мова іншої сторони договору. 3. Мови багатосторонніх міжнародних договорів та інших документів, в яких однією із сторін є Українська держава, чи до яких вона приєднується, визначаються міжнародно-правовими документами. 4. В переговорах від імені України з представниками інших держав та міжнародних організацій використовується державна мова та інші мови, прийнятні для сторін. 5. Мова у сфері освіти, науки, культури та інформатизації Стаття 23. Мова у сфері освіти та виховання

• Держава забезпечує право громадян України на здобуття освіти державною мовою

2. Мовою навчання та виховання в дошкільних, загальних середніх, професійно-технічних та вищих державних і комунальних навчальних закладах є державна мова. 3. Громадянам, які належать до національних меншин, гарантується право на виховання, навчання рідною мовою у державних і комунальних навчальних закладах або через національні культурні товариства. 4. Вивчення державної мови в усіх освітніх закладах є обов'язковим. 5. Порядок і форми оволодіння державною мовою особами, які прибули на навчання в Україну з інших держав, визначається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі освіти і науки. 6. Громадяни України, які закінчують загальні середні та професійно-технічні навчальні заклади або вступають до вищих навчальних закладів, складають іспит з української мови. 7. Громадяни України, які закінчують вищі навчальні заклади незалежно від форми їх власності, для одержання документа державного зразка про вищу освіту складають державний іспит з української мови. Стаття 24. Мова у сфері науки 1. Подання і захист праць на здобуття наукових ступенів здійснюється державною мовою. 2. Результати науково-дослідних робіт і наукові видання оформлюються та публікуються державною мовою. 3. У наукових виданнях, що публікуються державною мовою, основні наукові результати можуть подаватися іншими мовами. 4. У ніякових виданнях, що публікуються в Україні іншими мовами, основні наукові результати подаються державною мовою. Стаття 25. Мова у сфері інформатизації

• Інформатизація в Україні здійснюється державною мовою.

2. Програмне забезпечення комп'ютерів, що використовуються в роботі органів державної влади та органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, науково-дослідних, конструкторських установ, обчислювальних центрів, у сфері зв'язку, торгівлі, обліку, постачання, в закладах освіти і культури здійснюється в українській версії. Стаття 26. Мова у сфері культури 1. Держава гарантує функціонування державної мови та мов національних меншин у сфері культури. 2. Держава сприяє пріоритетному розвиткові україномовного книговидання, кіно, театру, фольклорного, естрадного та інших музичних жанрів, випуску аудіовізуальної продукції українською мовою, а також здійсненню перекладів художніх, наукових та інших творів на українську мову. 3. Кінофільми, аудіо- та відеопрограми, що публічно демонструються в Україні, перекладаються державною мовою, або демонструються з українськими субтитрами, окрім навчальних та спеціальних програм, призначених для національних меншин, які готуються відповідними мовами. 4. Держава надає підтримку розвиткові традиційної української народної культури та культур національних меншин. 5. МОВА У СФЕРІ ІНФОРМАЦІЇ ТА ЗВ'ЯЗКУ Стаття 27. Мова засобів масової інформації 1. Телерадіоорганізації ведуть мовлення державною мовою. 2. Мовою друкованих засобів масової інформації органів державної влади та органів місцевого самоврядування є державна мова. 3. Національним меншинам, їх громадським об'єднанням надається ефірний час для транслювання телевізійних та радіопередач, а також створюються умови для випуску друкованих видань рідною мовою. 4. Для загальнонаціонального мовлення частка ефірного часу, коли мовлення ведеться державною мовою, має становити не менше 75 відсотків загального обсягу добового мовлення. Стаття 28. Мова у сфері поштового зв'язку і телекомунікацій 1. Мовою у сфері поштового зв'язку і телекомунікацій є державна мова. 2. Поштово-телеграфна кореспонденція, замовлення на міжміські та міжнародні телефонні розмови, поштові грошові перекази від фізичних та юридичних осіб приймаються державною мовою. Поряд з державною мовою у місцевостях, де більшість населення становлять громадяни, які належать до національних меншин України, може використовуватися мова відповідної національної меншини. 3. Підприємства зв'язку забезпечуються бланками та маркованою продукцією, виконаними державною мовою. 4. Міжнародні поштові відправлення оформлюються в порядку, визначеному міжнародними договорами України. Стаття 29. Мова реклами 1. Тексти рекламних оголошень, повідомлень, інші форми аудіовізуальної рекламної продукції виконуються державною мовою. 2. Рекламні оголошення, повідомлення, інші форми аудіовізуальної рекламної продукції поряд з текстом державною мовою можуть містити переклад на мову національної меншини, виконаний меншим за розміром шрифтом. 3. Рекламна продукція іноземних фірм поряд з українською транслітерованою чи перекладеною назвою цієї фірми може містити її власну назву (логотип). Стаття 30. Мова маркування товарів 1. Маркування товарів, етикетки на товарах, інструкції щодо користування товарами, виробленими в Україні, виконуються державною мовою. 2. Маркування товарів, що вивозяться за межі України, може здійснюватися й іншими мовами. 3. Імпортовані товари мають бути забезпечені україномовними сертифікатами, етикетками і відомостями про якість товару та інструкціями щодо їх використання. 4. Назва товарних знаках юридичних осіб, що зареєстровані в Україні — подаються державною мовою. V. МОВА НАЗВ Стаття 31. Мова топонімів і картографічних видань 1. Топоніми — географічні назви, назви адміністративно-територіальних ; одиниць, залізничних станцій, вулиць, майданів тощо утворюються і подаються державною мовою, а в разі потреби наводиться їх латино-алфавітний відповідник (транслітерація). 2. У місцевостях, де більшість населення становлять громадяни, які належать до національних меншин України, поряд з топонімом державною мовою може відтворюватися його відповідник мовою національної меншини. Топонім мовою національної меншини розміщується під українським топонімом і виконується меншим за розміром шрифтом. 3. Відтворення українських топонімів іншими мовами здійснюється шляхом транслітерації назв у їхньому українському звучанні. 4. Іншомовні топоніми подаються державною мовою згідно з українським правописом. 5. Картографічні видання, призначені для використання в Україні, виготовляються і публікуються державною мовою. Стаття 32. Мова імен громадян України 1. Громадяни України мають право іменуватися згідно з національними традиціями. 2. Прізвища, імена та по батькові громадян України подаються державною мовою відповідно до українського правопису. Кожний громадянин України має право на виправлення помилкового запису свого прізвища, імені та по батькові відповідно до законодавства України. 4. Іншими мовами прізвища, імена та по батькові громадян України передаються відповідно до встановлених нормативів. VI. ОРГАНІЗАЦІЯ ВИКОНАННЯ ТА ВІДПОВІДАЛЬШСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНУ «ПРО МОВИ» Стаття 33. Виконання та контроль за виконанням Закону 1. Виконання цього Закону покладається на Кабінет Міністрів України, місцеві органи державної виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, керівників установ, організацій та підприємств, незалежно від форм власності, в межах їхньої компетенції. 2. Контроль за виконанням цього Закону здійснюють Верховна Рада України, уповноважені центральні органи державної влади та представницькі органи місцевого самоврядування. Стаття 34. Відповідальність за порушення Закону

• Особи, винні у порушенні Закону України «Про мови», несуть відповідальність відповідно до законодавства України.

VII. ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ 1. Закон України "Про мови" набирає чинності з дня його опублікування. ї 2. Вважати такими, що втратили чинність: ІР Закон Української РСР "Про мови в Українській РСР (Відомості І! Верховної Ради (ВВР) 1989, N 45, ст. 631, із змінами, внесеними згідно із | Законами N 75/95-ВР від 28.02.95, ВВР 1995, N 13, ст.85 N 594-ІУ 594-15 ) від 06.03.2003, ВВР, 2003, N 24, ст.159); Постанова Верховної Ради Української РСР "Про порядок введення в дію Закону Української РСР "Про мови в Українській РСР" (Відомості Верховної Ради (ВВР) 1989, N 45, ст. 632). 3. Внести наступні зміни до Законів України: 1) у Законі України "Про освіту" (Відомості Верховної Ради (ВВР), 1991, N34, ст.451): Статтю 7 викласти у наступній редакції: "Стаття 7. Мова освіти Мова освіти визначається відповідно до Конституції України і Закону України «Про мови». 2) у Законі України "Про загальну середню освіту" (Відомості Верховної Ради (ВВ5?Г, 1999, N 28, ст. 230): Статтю 7 викласти у наступній редакції: «Стаття 7* Мова (мови) навчання і виховання у загальноосвітніх навчальних закладах , Мова (мови) навчання і виховання у загальноосвітніх навчальних закладах ^ визначається відповідно до Конституції України і Закону України «Про II мови». 3) у Законі України "Про позашкільну освіту" (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2000, N 46, ст. 393): Статтю 7 викласти у наступній редакції: «Стаття 1. Мова навчання і виховання у позашкільній освіті Мова (мови) навчання і виховання у позашкільній освіті визначається відповідно до Конституції України і Закону України "Про мови». 4) у Господарському процесуальному кодексі України (Відомості Верховної Ради (ВВР), 1992, N 6, ст. 56): Статтю 3 викласти у наступній редакції: «Стаття 3. Мова судочинства

• Мова судочинства визначається відповідно до Конституції України і Закону України "Про мови».

5) у Законі України "Про нотаріат" (Відомості Верховної Ради (ВВР), 1993, N 39, ст. 383): Статтю 15 викласти у наступній редакції: «Стаття 15. Мова нотаріального діловодства Мова нотаріального діловодства визначається відповідно до Конституції України і Закону України «Про мови». Особі, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії і не володіє державною мовою, тексти оформлюваних документів мають бути перекладені для ознайомлення іншою мовою нотаріусом або перекладачем». 4, Кабінету Міністрів України у тримісячний строк з дня набрання чинності цим Законом: забезпечити видання відповідно до своєї компетенції нормативно-правових актів, що випливають із цього Закону; привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом; забезпечити приведення міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом. ПРЕЗИДЕНТ УКРАЇНИ ВІКТОР ЮЩЕНКО
ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА до проекту Закону України «Про мови» 1. Обгрунтування необхідності прийняття Закону Внесення законопроекту викликано необхідністю удосконалення мовного законодавства України у зв'язку з сучасним станом української мови. Запропонований проект Закону України "Про мови" є новою редакцією Закону Української РСР "Про_ьшви в Українській РСР" (1989р.), що є застарілим і не відповідає реаліям сучасного життя. 2. Цілі і завдання прийняття Закону Закон «Про мови» має на меті визначити обов'язки органів державної влади та місцевого самоврядування, обов'язки посадових осіб на території України щодо використання у їх роботі української мови як державної мови в Україні та мов національних меншин, а також відповідні права громадян України щодо користування рідною мовою та українською мовою як державною. Закон має на меті врегулювання використання мов у сфері освіти, науки, культури, інформатизації, зв'язку, інформаційного простору України та у власних назвах. 3. Загальна характеристика і основні положення Закону Цим проектом Закону встановлюються правові засади використання української мови як державної мови та мов національних меншин в Україні. Законопроект складається з семи розділів, 34 статей. Положення законопроекту передбачають беззаперечне право громадян України інших національностей користуватися рідною мпвою та міжнародними мовами і не суперечать їх конституційним правам. Законопроект «Про мови» уточнює статус української мови як державної, визначає норми державної мови України. Законопроектом визначені сфери застосування державної мови та мов національних меншин, а також державні гарантії підтримки і захисту української мови як державної мови в Україні та мов національних меншин. Законопроект гарантує відповідні мовні права, як громадянам України, так і іноземцям, а також українцям, які проживають за межами України. 4. Стан нормативно-правової бази у даній сфері правового регулювання Законодавство України про мови складається з Конституції України, Закону України "Про мови в Українській РСР", Рішенні Конституційного Суду України у справі N 1-6/99 про офіційне тлумачення положень статті 10 Конституції України щодо застосування державної мови органами державної влади, органами місцевого самоврядування та використання її у навчальному процесі в навчальних " закладах України (справа про застосування української мови) від 14 грудня 1999 року, інших нормативно-правових актах та міжнародних договорах України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України. Реалізація положень даного законопроекту після його прийняття вимагає внесення змін до Законів України «Про освіту», «Про загальну середню освіту», «Про позашкільну освіту», «Про нотаріат», до Господарського процесуального Кодексу України, що передбачені розділом VII цього законопроекту. 5. Фінансово-економічне обгрунтування Заходи щодо підтримки і розвитку державної мови та мов національних меншин, передбачені цим Законом реалізуються в межах бюджетних призначень, визначених Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» та місцевих бюджетів. 6. Прогноз соціально-економічних та інших наслідків прийняття Закону Прийняття проекту Закону "Про мови" сприятиме утвердженню _г функцій української мови як державної, розвитку мов національних Іменших, консолідації і розвитку української нації та забезйеченню пріоритетності дій держави у сфері мовної політики. ПОСТАНОВА Верховної Ради України Про прийняття проекту Закону України «Про мови» за основу Верховна Рада України постановляє: 1. Внесений народними депутатами України П.М.Мовчаном, ™—-В.О. Яворівським проект Закону України «Про мови» прийняти за основу. 2. Доручити профільному Комітету Верховної Ради України підготувати зазначений проект Закону з урахуванням зауважень та пропозицій суб'єктів права законодавчої ініціативи і внести його на розгляд Верховної Ради України у другому читанні. Голова Верховної Ради України



Верховна Рада України Відповідно до статті 93 Конституції України в порядку законодавчої ініціативи вносимо на розгляд Верховної Ради України проект Закону України "Про мови". Доповідачем на пленарному засіданні просимо визначити народного депутата України Павла Мовчана. Додаток: проект Закону - на 13 аркушах; пояснювальна записка - на 2 аркушах; порівняльна таблиця - на 3 аркушах; проект Постанови - на 1 аркуші; копії зазначених документів в електронному варіанті. Народні депутати України Павло Мовчан Володимир Яворівський 

Проект нормальний, але не враховує багато чого, на мою думку.
Про це трохи згодом, але суттєва проблема закону- недосконала стаття про мови міжнародного спілкування. Практично більшість порушень статусу державної мови відбувається внаслідок неправомірного застосування російської та англійської мов міжнародного спілкування у сфері виключного права державної. Якщо не творити окремий закон про порядок застосування мов міжнародного спілкування, потрібно дуже чітко і вичерпно визначити межі застосування таких мов і санкції та дії держави у випадку порушення правил.
Зак про мови повинен мати однозначні імперативні формулюванн, адже його повинен щодня виконувати простий громадянин без допомоги адвоката і Конституційного Суду

Для початку пропоную прочитати офіційний експертний висновок
В И С Н О В О К

на проект Закону України «Про мови»
(реєстраційний № 1015-2)

Законопроектом пропонується встановити правові засади та принципи мовної політики в Україні, використання, розвитку та захисту державної мови та інших мов національних меншин у різних сферах суспільного життя, гарантії реалізації прав громадян у задоволенні мовних потреб,  визначити відповідальність за порушення законодавства про мову.   
Підтримуючи в цілому ідею докорінного оновлення законодавства про мови, приведення його у відповідність до Конституції України, та сучасних реалій суспільного життя, Головне науково-експертне управління висловлює щодо нього такі зауваження та пропозиції.
Насамперед, слід зазначити, що окремі положення законопроекту не повною мірою узгоджуються з  Конституцією України. В цьому контексті необхідно було б уточнити та узгодити з частиною першою та другою статті 10 Основного Закону поняття “державна мова”, яке міститься у статті 1 законопроекту.
Слід також привести у відповідність до Конституції України термінологію законопроекту, зокрема, вживати словосполучення “національні меншини України” (частина третя статті 10 Основного Закону), а не “національні меншини в Україні” (назва статті 3 законопроекту).
Крім того, у частині другій статті 8 законопроекту зазначається, що  «громадяни, які належать до національних меншин України, можуть використовувати мови національних меншин у межах і порядку, що визначаються законодавством України», проте при цьому не враховується, що    термін «законодавство» охоплює не лише законодавчі, а й підзаконні нормативно-правові акти. Відтак, у запропонованій редакції це положення не повною мірою узгоджується із частиною п’ятою статті 10 та пунктом 4 частини першої  статті 92 Конституції України, відповідно до яких порядок застосовування мов визначається законом.
Слід також вказати на недостатнє узгодження положень законопроекту з Європейською хартією регіональних мов та мов меншин, ратифікованою Верховною Радою України. Передусім, зазначимо, що частина перша статті 3 проекту Закону не точно відтворює визначення поняття “регіональні мови або мови меншин”, викладене у пункті а) частини першої статті 1 Європейської хартії регіональних мов або мов меншин. У ньому по суті ототожнюються такі поняття як “мови національних меншин” і “регіональні мови” (частина перша статті 3), що є не одне і теж.  Мова національної меншини – це  ознака етнонаціональна, а регіональна мова – територіальна. В сучасній науці мова розглядається як одна із основних ознак етнонаціональної спільноти, а не як ознака певного регіону. Крім того, законопроект не містить чіткого правового механізму визнання мов регіональними та такими, що є поширеними на певній території.
Крім того, мову національної меншини не можна встановлювати за кількістю населення, яке ”утворює групу, що за своєю чисельністю менша, ніж інше населення України” (частина перша статті 3). Адже, по-перше, мова конкретної особи не завжди збігається із її національною належністю (наприклад, чимало етнічних українців та представників інших національних меншин користуються не рідною мовою, а російською мовою); по-друге, нині в Україні відсутні будь-які документи, якими громадяни можуть підтвердити свою національну належність, що не дає можливості достовірно встановити кількість (зокрема, більшість чи меншість)  представників того чи іншого етносу в певному регіоні країни. 
Законопроект відтворює положення статті 53 Конституції України, відповідно до якого “громадянам, які належать до національних меншин, відповідно до закону гарантується право на навчання різною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах або через національні культурні товариства”. Проте він недостатньо враховує положення  вищезазначеної хартії, які Україна взяла на себе зобов’язання дотримуватися.  Так, за змістом частини ІІІ цієї хартії держави зобов’язуються в межах територій (які склалися історично) передбачати заходи, спрямовані на заохочення використання регіональних мов або мов меншин у суспільному житті відповідно до зобов’язань взятих за пунктом 2 статті 2 цієї хартії. Приміром, у сфері дошкільної освіти Україна  взяла  зобов’язання в межах території, на якій такі мови використовуються, відповідно до стану розвитку кожної з таких мов і без шкоди для викладання офіційної мови передбачити надання “дошкільної освіти” або “суттєвої частини дошкільної освіти” відповідними регіональними мовами або мовами меншин принаймні,  до дітей з тих сімей, які цього бажають і кількість яких вважаються для цього достатньою”, що не пов’язується із прийняттям рішень  про штучне визнання тих чи інших мов регіональними, тобто такими, що є поширеними на відповідній території.
Законопроект не містить чітких правових механізмів врегулювання питань вживання на території України мов національних меншин Незважаючи на те, що він має назву “Про мови”, у ньому відсутній  перелік мов, на які він поширюється. До речі, у Закон України “Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин” такий перелік міститься.
Законопроект не пропонує шляхів законодавчого врегулювання статусу та сфер вживання російської мови, яка згадується в Конституції України і нею користується значна частина населення України.
Натомість у законопроекті  у законопроекті про російську мову немає навіть згадки, а відповідне положення частини третьої статті 10 Конституції України, в якому йдеться про гарантії вільного розвитку, використання та захисту російської мови, не  знайшло відповідної конкретизації у законопроекті. 
На думку управління, це питання не слід обходити, а запропонувати чіткий механізм його вирішення, що сприяло б як повнішому забезпеченню мовних прав громадян, так і зняттю суспільно-політичної напруги на мовному грунті.   
Необхідно враховувати й те, що правовий статус російської мови та мов інших національних меншин уже закріплений у Конституції Автономної Республіки Крим, яка містить положення щодо порядку їх вживання у різних сферах суспільного життя (мова документів, судочинства,  нотаріального  провадження, провадження у справах    про адміністративні правопорушення,  юридичної допомоги,  мова  роботи пошти і телеграфу, підприємств, установ,  організацій сфери обслуговування в Автономній Республіці Крим (статті 11, 12, 13 Конституції Автономної Республіки Крим).
Можливість використання російської мови та інших мов національних меншин при здійсненні повноважень  місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування поряд з українською мовою підтверджується  також Рішенням Конституційного Суду України від  №10-рп/99 від 14 грудня 1999 р.).
Положення частини третьої статті 2 проекту закону, особливо в частині обов’язковості застосування державної мови у діяльності об’єднань громадян,  вступає в певну суперечність із гарантіями розвитку та вживання мов національних меншин, викладених у частинах третій та п’ятій статті 10 Основного Закону. Особливо це стосується діяльності громадських  організації, створених відповідно до статті 11 Конституції України національними меншинами для збереження та розвитку своєї етнічної, культурної мовної та релігійної самобутності. Тим більше, що частиною другою статті 12 законопроекту передбачена можливість використання у процесі ведення цими громадськими організаціями офіційних зібрань не лише  державної мови, а й мов національних меншин. 
З метою уникнення в майбутньому непорозумінь у процесі практичного застосування положень цього закону необхідно було б у законопроекті дати визначення основних термінів, зокрема,  таких як “державна мова”, “регіональні мови”, “мови національних меншин”, “мови, поширені на певній території”  та ін.   
Крім того, законопроектом не розкривається значення деяких термінологічних виразів, які вживаються в його положеннях, наприклад, «публічні сфери суспільного життя» (частина перша статті 2), «усі суб’єкти власності і господарювання зобов’язанні створювати умови для користування громадянами України державною мовою» (частина четверта статті 2),  що створює умови для їх довільного тлумачення.
Законопроект потребує узгодження з низкою інших законів, які регулюють мовні питання у відповідних сферах, усунення численних дублювань. Так, окремі положення законопроекту про права національних меншин на користування рідною мовою та про право громадян України іменуватися згідно з національними традиціями (частина перша статті 32) дублюють аналогічні положення частини першої статті 6 та частини першої статті 12 Закону України “Про національні меншини в Україні”.
Положення частини другої статті 2 законопроекту про забезпечення державою всебічного розвитку і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України, повністю дублює відповідні норми частини другої статті 10 Конституції України, які є нормами прямої дії.
Крім того, частина шоста статті 3 законопроекту, в якій йдеться про обов’язковість володіння державною мовою або її розуміння в обсязі, достатньому для спілкування при прийняті до громадянства України,  теж повторює зміст положення пункту 5 частини другої статті 9 Закону України “Про громадянство”. Те ж саме стосується й положення про мови міжнародних документів (частина п’ята статті 2 законопроекту),  яке за своїм змістом дублює положення частини першої статті 21 Закону України “Про міжнародні договори України”.
Зазначимо також, що передбачена законопроектом 75 відсоткова частка ефірного часу для ведення загальнонаціонального мовлення  українською мовою (частина четверта статті 27),  вже встановлена частиною четвертою статті 10  Закону України “Про телебачення і радіомовлення”. 
Питання використання мов у сфері міжнародних відносин теж вже врегульовані статтею 21 Закону України «Про міжнародні договори України». До того ж, слід мати на увазі, що за існуючою практикою, Україна бере на себе зобов’язання й за такими міжнародними документами, які не визначають українську мову як офіційну (робочу).
Потребує вдосконалення й структура законопроекту. Так, на думку управління, питання мови у сфері інформатизації доцільно було б перенести із розділу ІІІ до розділу IV,  відповідно назвавши їх “Мова у сфері освіти, науки та культури” (ІІІ-й розділ) та “Мова у сфері, інформації, інформатизації та зв’язку” (IV-й розділ).
Крім того, статтю 4, в якій йдеться про мови міжнародного спілкування, та статтю 22, яка присвячена питанням використання мов у міждержавних відносинах, доцільно було б об’єднати в одну  статтю, яка регулювала б мовні питання у сфері міжнародних відносин. 
Деякі положення законопроекту не належать до предмету його регулювання. Наприклад, стаття 10, яка передбачає вимогу до посадових та службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо володіння ними державною мовою в обсязі, необхідному для виконання ними службових обов’язків. Тим більше, що аналогічна норма вже містися у частині п’ятій статті 5 Закону України “Про службу в органах місцевого самоврядування”. Те ж саме стосується і частини четвертої статті 26, у якій йдеться про державну підтримку розвиткові традиційної української народної культури та культур національних меншин.
Звертає на себе увагу й те, що окремі положення законопроекту викладені з юридичної точки зору некоректно. Так, у частині п’ятій статті 2 зазначено, що «державна мова є мовою міжнародних документів, які підписуються від імені України». Однак відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про міжнародні договори України» міжнародні договори можуть укладатися не тільки від імені України, а й від імені Уряду України, а також  від  імені міністерств та інших центральних органів виконавчої влади.
Серед недоліків законопроекту є вживання у його тексті замість нормативних приписів розмовних зворотів, що неприпустимо для нормативно-правового акту. Наприклад, «заходи щодо захисту й розвитку мов національних меншин не повинні звужувати сфери функціонування державної мови» (частина третя статті 3), «забороняється публічне приниження чи зневаження, умисне спотворення державної мови…» (частина четверта статті 5) «незнання державної мови, ігнорування її під час виконання службових обов’язків кваліфікується як службова невідповідність» (частина третя статті 10), «порядок і форми оволодіння державною мовою особами, які прибули на навчання в Україну з інших держав, визначається спеціально уповноваженим центральним органом  виконавчої влади …» (частина п’ята статті 23) тощо.
Звертаємо увагу й на недоречність вживання словосполучення «офіційні та робочі мови Організації Об’єднаних Націй» (частина перша статті 4 законопроекту), оскільки офіційними мовами ООН є англійська, арабська, іспанська, китайська, російська та французька мови, в той час як робочими вважаються англійська та французька.
У законопроекті слід було б передбачити дублювання латинськими літерами або англійською мовою, яка нині є найбільш вживаною у світі,  окремих документів (посвідчення водія, документів про освіту та ін.). Це могло б сприяти розв’язанню проблем, які виникають у громадян України під час перебуванням на території інших країн, наприклад, у зв’язку з навчанням або роботою. 
Чимало положень законопроекту потребують редакційних уточнень. 

Узагальнюючий висновок: за результатами розгляду у першому читанні законопроект доцільно відправити на доопрацювання.

Керівник управління                                                  В. Борденюк


Вик: О.Шуба, К.Вербицький,
          О.Макаренко

Попередні  зуваження:1.треба зазнзчити,що українська мова є державною в Україні,бо українська мова є мовою української нації,рідною мовою для українців українців,які складають 78% населення,підкресливши,що прийняття української як державної мови є об,єктивна річ,а не побажання націоналістів,Мовчана чи Яворівськогоа,а пропозиції що до другої державної в країні,де ?8% населення українці-це знущння над істиною,об,єктивністю і неповага до українців і до України.
2.Визначення мов регіональними треба узгодити з Європейською хартіє мов меншин,регіональних,щоб не було спекуляцій.Очевидно,регіональною може бути визнана мова національної меншини,яка в тому чи іншому регіоні по чисельності має більшість.Рішення приймає Верховна рада за поданням міцевих органів влади.Мови ж національних меншин-це знову ж таки об,єктивність,це рідна мо національної меншини.
3Дати обов,язково визначення ,яка мова може бути рідною,що це може бути визначено не зі слів громадянина  на переписі населення,а що це-ова роду ,племені,нції,до якої належить  чи визнає себе причетним громадянин.Зокрема,якщо українець визначає рідною мовоюдля себе російську,то він вже не українець.Пояснення стоовно того,щоб не плутати поняття рідна мов і мова  звична у повсякденному житті і спілкуванні з тих чи інших причин,якою є,як не прикро,для багатьох українців російська мова.