В Конституцiї України чiтко записано, що українська мова є державною. Бiльше того, за визначенням Конституцiйного Суду, українська мова є символом держави. Нам же пропонують офiцiйну двомовнiсть, тобто, по сутi, рiвнi права вовка i зайця з'їсти одне одного. [Вiталiй Радчук]
Іван ЮЩУК, професор, завідувач кафедри Київського міжнародного університету
Нещодавно президент Росії, відмовляючись узяти участь у пошануванні жертв, за його словами, “так называемого голодомора” в Україні, заявив, що “говорити про те, що існувала мета знищення українців, — це означає суперечити фактам і намагатися надати націоналістичного підтексту спільній трагедії”. Мовляв, від руки Сталіна в СРСР гинули однаково росіяни, білоруси, казахи, українці.
Інна ТАРАСЕНКО, кандидат історичних наук, провідний археограф Інституту української археографії та джерелознавства НАН України
Помітне місце в дослідженні найбільшої трагедії в історії України — Голодомору 1932—1933 рр. належить професору Національного університету “Києво-Могилянська академія”, доктору історичних наук, заслуженому діячеві науки і техніки України, протоієрею УПЦ Київського Патріархату Юрієві Мицику. Він з допомогою студентів розгорнув широкомасштабний запис свідчень очевидців, які опубліковані у чотирьох томах започаткованої ним археографічної серії “Український голокост 1932—1933 рр. Свідчення тих, хто вижив”. У світ вийшов черговий, п’ятий том цієї серії (К.: Видавничий дім “Києво-Могилянська Академія”, 2008), який має свою специфіку. Основу тому склали матеріали, опрацьовані відомим канадським науковцем Іроїдою Винницькою та дніпропетровським журналістом Миколою Чабаном. Це свідчення тих, хто пережив Голодомор 1932—1933 рр. і хто в роки Другої світової війни опинився на еміграції. Перебуваючи у вільному світі, вони мали можливість розповісти правду про Голодомор-геноцид, прагнули донести її зі сторінок західної преси, зафіксувати свої спогади на магнітофонних стрічках, які нині зберігаються в Українсько-канадському дослідно-документаційному центрі в Торонто. Особлива цінність цих свідчень полягає у тому, що їх давали люди, що в часи Голодомору були вже дорослими, тому їм притаманні повнота інформації, високий ступінь її достовірності. Дуже важливо, що деякі свідки були досить впливові в емігрантському середовищі, як-от Петро Григоренко, Лев Копелев, Іван Майстренко, патріарх Мстислав (Степан Скрипник), Василь Сокіл, а також окремі дипломати західних країн, які перебували в Україні під час Голодомору. Свідчення, опрацьовані І. Винницькою та М. Чабаном, доповнюють матеріали з архіву відомого американського дослідника Джеймса Мейса, які ввів до наукового обігу о. Юрій Мицик. П’ятий том містить передмови, написані упорядниками, а також вступну статтю професора Василя Янішевського (Канада) “Щоб зрозуміти пережиту трагедію”. Том ошатно виданий: фотографії свідків, стислі біографічні довідки, розроблена канадськими дослідниками анкета для опитування свідків тощо. Так до рук дослідників і широкої громадськості потрапив цінний, нерідко унікальний джерельний матеріал, який, поза сумнівом, допоможе донести правду про трагедію України. Цю книжку, як і попередні чотири томи, можна придбати у книгарні видавничого дому “Києво-Могилянська Академія” (04070, Київ, вул. Сковороди, 2).
Р. S. Нещодавно у видавництві вийшов і т. 6 цієї серії, який під керівництвом о. Юрія підготувала група дослідників. Ця книжка заслуговує окремої рецензії. Розпочалась робота і над т. 7, триває збирання свідчень до нього. Якщо серед читачів “Слова “Просвіти” є свідки Голодоморів 1932—1933 та 1946—1947 рр., то упорядники просять надсилати їх на адресу видавництва.
— Хто поміж вами українці, піднесіть руку догори! — Піднеслося не більше трьохсот рук. — Малороси! Піднесіть руки! — Піднесло руки майже половина присутніх. — Хахли! Піднесіть руки! — Знов піднесла руки добра третина. — Українці, малороси і хахли! Всі разом піднесіть руки! Це звернення Юрка Тютюнника до солдатів-українців у Криму на початку 1917 року. Так починалась Україна, точніше, її відродження, усвідомлення її мешканців себе окремим народом, нацією. І я вже давно не дивуюсь із такого приємного періоду в українській історії як українізація, яку проводили в УСРР націонал-комуністи.
Нині, в часи Інтернету і високотехнологічного, інтелектуального розвитку суспільства можна було б створити власний міжконтинентальний уряд. І всі були б одним народом… Александр Македонський, Наполеон — здається, споконвіку були володарі, які намагалися об’єднати світ. Їхні імена не ввійшли в літописи, Біблію, їх забули… А де їхні імперії? З’їв час! У світі 6 000 мов, дві сотні держав. І держав більшає. Кожен народ прагне мати власну державу. Навіщо? Для економічної вигоди? Ні! Для захисту власної душі! Отже, життя саме показує, в якому напрямі розвивається суспільство.
Т.А. Мінченко методистукраїнознавства ОІППО заслужений працівник освіти України,член Чернівецького обласного
правління товариства «Просвіта»
Товариство «Просвіта» засноване 8 грудня 1868р. у м.Львові. Його першим головою було обрано професора академічної гімназії, композитораА. Вахнянина. Згідно з першим статутом «Просвіта» вважалася науково-просвітницькою організацією. Найширшою діяльністю її роботи було видання та розповсюдження книжок, створення читалень, організація вечорниць, вистав, курсів для неписьменних, одним словом, це товариство мало завдання поширювати письменність серед дорослих. «Просвіта» працювала довгий час за межами України і відновила свою роботу на рідний землі лише в 1988 р. у Львові.
