Мова - це кров, що оббiгає тiло нацiї. Виточи кров - умре нацiя.
[Юлiан Дзерович]

РЕКЛАМА

Останні новини

Написав Олексій 16-08-2015
2015-08-16-09-10-13Коли певною мовою перестають спілкуватися діти — це свідчить про серйозну загрозу...
Написав Анатолій Пікуль 04-09-2013
-revolution-ukraine- Багато хто з нас розуміє, що щось у нашій країні йде не так. Але не знає, як цьому...
Написав Ольга Пугач 06-11-2012
2012-11-13-14-03-20 Пам’яті Ростислава Івановича ДОЦЕНКА – письменника, перекладача,...
Написав КУЦЕНКО Григорій Петрович 26-10-2012
-75- 75 РОКІВ ТОМУ. 27 (13 за старим стилем) жовтня 1937 р. САНДАРМОХ...
Написав Тарас Ковальський 06-04-2012
-lr Ретроспектива почнеться 26 квітня 2012 року Показ фільмів режисера Івана...
Написав Тарас Ковальський 06-04-2012
2012-04-06-17-06-00 Незважаючи на поширене переконання «Кіно – вигадка, яка не впливає безпосередньо...
Написав Тарас Ковальський 28-03-2012
-c------- Сайт www.inthefog-movie.com розповідає про другий ігровий фільм режисера Сергія Лозниці,...
Написав Тарас Ковальський 15-03-2012
l-r---- 14 березня 2012 року (в середу) «Україна молода» опублікувала матеріал Валерія...
Написав Тарас Ковальський 27-02-2012
l-r- В лютому 2012 року в науковий обіг надійшла книга відомого мистецтвознавця Миколи...
Написав Ольга Пугач 26-02-2012
2012-02-26-20-02-44 Було це у перші роки відновлення української незалежності. У пошуках сонця та...
Написав Новинар 22-02-2012
q-140q- "Чардинін 140" – серія ретроспективних показів формату "німе кіно + жива музика", у...
Написав Тарас Ковальський 08-02-2012
stus-i-vinnychyna У свідомості багатьох Василь Стус народжений  і вихований Донеччиною, її...
Написав Новинар 06-02-2012
-q-q Запрошуємо на прем’єрний показ документального фільму Віталія...
Написав Ольга Пугач 04-02-2012
2012-02-04-18-36-25 Шановне товариство! Пропонуємо вам познайомитись з однією з багаточисельних...
Написав Новинар 03-04-2011
2011-12-08-16-15-05   В Україні про вердикт Венеціанської комісії щодо коаліційного...
До 30-річчя самоспалення Олекси Гірника Друк e-mail
Написав Богдана МОРОЗ   
П'ятниця, 25 січня 2008, 22:38

21 січня цього року до 30-річчя самоспалення Олекси Гірника відбулася прес-конференція на тему: „Хто готовий сьогодні спалити себе за Соборну Україну”.

Організаторами виступили голова ВУТ „Просвіта” ім. Т.Шевченка Павло Мовчан та голова спілки Олекси Гірника, голова підкомітету з етнополітики, депутат І та VІ скликань ВР України Юрій Гнаткевич. У прес-конференції мав взяти участь і син Олекси Гірника Євген Гірник, та в день жертовного самоспалення свого батька поїхав на його могилу, яка знаходиться на Чернечій горі в Каневі.

 
Різдво на вокзалі Друк e-mail
Написав Ольга Пугач   
Вівторок, 22 січня 2008, 20:20
Запропонувавши киянам та подорожуючим через наше місто різдвяний концерт на Київському вокзалі, Кирило Стеценко, можливо і не підозрюючи того, повернув з небуття первісне призначення споруд біля залізничних станцій. Звернімося до тлумачень.
УРЕС (Київ,1986) пропонує з цього приводу таку статтю.
ВОКЗАЛ (англ.Vauxhall – назва саду для розваг у лондонському передмісті, що належав у 17 ст. Джейн Вокс. У рос. мові слово «вокзал» стало загальним завдяки вокзалу у Павловському поблизу Петербурга, який був одночасно залізничною станцією і місцем розваг) – комплекс споруд для обслуговування пасажирів на станціях шляхів сполучення.
Толковый словарь русского языка под ред. Д.Н.Ушакова (Москва, 1935):
ВОКЗАЛ – здание железнодорожной станции, преимущественно большой. (Первоначально воксал – место общественных увеселений, от англ.
Vauxhall, название лондонского пригорода, обращенного потом в парк для гулянья. Я…в театре и на балах, на гуляньях иль воксалах легким зéфиром летал.Пушкин).
Особливий мистецько-інформаційний всеукраїнський мегапроект Українське Різдво стартував у Києві 7 грудня 2007 р., а завершився 20 січня 2008 р.. Ініціатором і продюсером проекту є Кирило Стеценко, президент фонду ім. видатного композитора Кирила Стеценка, 125-річчю від дня народження якого і присвячено 1-й фестиваль.
Відомо, що пан Стеценко є професором, який добре грає на скрипці, також його вважають чудовим скрипалем, професором за сумісництвом, інтернет-видання величають його модератором та медіумом – їм видніше. Мета його проекту Українське Різдво, – відновлення гармонії українського часу, – зазіхає на ширше – відновлення гармонії українського життя, нашого з вами життя, адже воно відбувається (або не відбувається) саме у вимірі українського часу. Кого це може залишити байдужим?
Оскільки проект заявлено як щорічний, сподіваюсь, що місцем дійства під назвою Українське Різдво у майбутньому стане, окрім театральних та концертних залів, не лише Київський вокзал. Традиційно від Миколая і до Водохреща значна частина України пересідає на колеса. Мільйони людей у ці дні знаходяться у русі, а скільки гостей у ці дні перетинає кордони нашої держави! Різдво на вокзалах, станціях – це саме для них. Тут таке можна зробити, таке диво, таку красу явити світу! Що той бразильський карнавал у порівнянні з нашим, рідним! Оце і виправдає назву – мистецько-інформаційний мегапроект. Використаємо вокзали за призначенням!
 
День Злуки Друк e-mail
Написав Софія   
П'ятниця, 18 січня 2008, 10:30
 

Акт Злуки 22 січня 1919 р.

День Злуки

Про перебіг тих подій у Києві залишили свої свідчення очевидці, на яких посилається у своїй книзі «На схилку віку» Левко Лукасевич.

Стоїть морозний день, дерева вкриті інеєм. З самого ранку місто має святковий вигляд. Скрізь національні прапори і транспаранти. На балконах будинків розвішано килими й полотна з яскравими українськими малюнками. Особливо гарно удекоровано Софійську площу та сусідні вулиці. З-поміж них вирізняються будинок, де міститься центральна контора телеграфу, та дім Київського губернського земства. Тут на балконах портрети і погруддя Тараса Шевченка, прибрані національними стрічками, і також прапори. На Тріумфальній арці при вході з Володимирської вулиці до Софійської площі старовинні герби Східної України і Галичини. По всьому майдані на стовпах герби чи не всіх українських губерній і плакати.

Об одинадцятій ранку під звуки музики почали йти сюди українські піхотні частини, артилерія та самострільні команди, котрі стали шпалерами з усіх чотирьох боків площі. За військом рушили люди, зібралася велика кількість народу, заповнила всю площу й сусідні вулиці. Чимало з присутніх забралися на дерева, щоб звідти краще побачити дійство.

Розміщенням делегацій по місцях та всім церемоніалом свята завідував артист Микола Садовський. Незабаром поперед війська стали нові шереги з учнів, котрі в супроводі вчителів прийшли з національними прапорами і плакатами. З численних делегацій, що прибули на урочистості, першими з явилися службовці залізниць з великим транспарантом, на якому було написано: Слава українським Героям! Опісля надійшли делегації від міністерств та інших установ, були хресні ходи з усіх київських церков.

Духовенство зібралося у Софійському соборі на Службу Божу. Її правив єпископ черкаський Назарій. На майдані стає дедалі тісніше. Займають свої місця члени Галицької делегації, урядовці з головою Ради Міністрів Володимиром Чехівським, делегати Трудового Конгресу, представники Національного Союзу, найвищі цивільні та військові достойники, закордонні дипломати.

О дванадцятій під урочисті звуки дзвонів з Мазепинської дзвіниці й інших церков та гук гармат з Печерська із Софійського собору виходить на площу і стає навколо збудованого там аналою духовенство з хоругвами. У церковній процесії архієпископ катеринославський Агапіт і єпископи: мінський Георгій, вінницький Амвросій, черкаський Назарій, канівський Василь, уманський Дмитрій.

У тиші, що запала на якусь хвилину, здалеку почулися поклики «Слава!» на честь членів Директорії, котрі під'їжджали на автомобілях. Військовий оркестр грає Національний Гімн. Настає найурочистіший момент свята. Акт Соборності розпочав своїм привітанням представник Української Національної Ради, голова Галицької делегації Лев Бачинський, а Лонгин Цегельский зачитав заяву Президії Української Національної Ради і Державного Секретаріату про волю ЗУНР об'єднатися в одну Українську соборну державу. Цю заяву всі учасники сприйняли довготривалими оплесками.

Промовляв голова Директорії Володимир Винниченко, а професор Федір Швець виголосив текст Універсалу Соборності. Після цього архієпископ Агапіт відслужив з духовенством молебень у намірах українського народу й Української держави. Відбувся військовий парад галицького легіону Січових Стрільців, якими командував полковник Євген Коновалець.

Наступного дня почав роботу Трудовий Конгрес. Першим на порядку денному було прийняття Акту Соборності, і на знак цілковитої згоди депутати повставали з місць, аплодуючи.

 

Значення

Акт Злуки був глибоко детермінований історично і спирався на споконвічну мрію українського народу про незалежну, соборну національну державу. Він став могутнім виявом волі українців до етнічної й територіальної консолідації, свідченням їх динамічної самоідентифікації, становлення політичної нації.

Ідея соборності українських земель набула державного статусу, в наступні десятиліття залишалась інтегральним чинником і чи не єдиним неконтроверсійним положенням програмних цілей усіх течій національно-визвольного руху.

Акт Соборності надав завершеної форми самостійній українській державі, сприяв подоланню рудиментів федералізму в ментальності національної політичної еліти.

Об'єднання мало і практично-політичний аспект, адже обидві держави потребували концентрації збройних сил та взаємної допомоги для захисту своїх територій від іноземного військового втручання, яке на той час набуло форми агресії.

Об'єднання УНР і ЗУНР стало моделлю цивілізованого демократичного, неекспансіоністського збирання територій в єдиній суверенній державі. Етнонаціональна консолідація базувалася на таких засадничих принципах, як історичне самоусвідомлення спільності, ідеали свободи і незалежності, добровільне волевиявлення, опора на власні політичні і матеріальні ресурси. Разом з ухваленням Універсалу про злуку УНР і ЗУНР Трудовий конгрес задекларував, що об'єднана УНР «не має й думки забрати під свою власть чужі землі».

Важливим є й факт легітимності завершального соборницького процесу, який передував Акту Злуки. Ініціатори об'єднавчого руху — Українська Національна Рада та Директорія УНР — ще 1 грудня 1918 року уклали Предвступний договір про наміри об'єднати населення і території обох утворень в одній державі.

У січні 1919 року Українська Національна Рада у Станіславі прийняла ухвалу про злуку і надала повноваження своїй делегації завершити оформлення об'єднання двох держав. Президент Ради Євген Петрушевич наголошував: «По лінії з'єдинення не було між нами двох думок». І нарешті завершеного оформлення Акт Злуки дістав після ухвали Трудовим конгресом. Безперечно, сучасні правники і політики повинні робити певні поправки на складні й динамічні процеси української революції, які чимало державних рішень змушували ухвалювати за спрощеною процедурою.

Об'єднавча акція 1919 року залишила глибинний слід в історичній пам'яті українського народу. Свідченням того стали січневі події 1990 року, коли крізь трухляві ідеологічні лещата агонізуючого режиму ця пам'ять вибухнула енергією інтелігенції і виструнчилась живим людським ланцюгом, єднаючи Київ і Львів, Схід і Захід України.

постійна адреса статті-http://uk.wikipedia.org

 
Гендерна дискримінація у сфері освіти Друк e-mail
Написав sofija   
Вівторок, 15 січня 2008, 11:16
 

Гендерна дискримінація в сфері освіти

Вашій увазі пропонується перша частина дослідження «Гендер у соціально-психологічному вимірі», що було підготовлено та надано УГСПЛ Тамарою Говорун, доктором психологічних наук, професором, провідним спеціалістом Інституту психології імені Г.С.Костюка АПН України та Оксаною Кікінежді, кандидатом психологічних наук, доцентом, ст.н.співр. ТНПУ ім. В.Гнатюка.
З дитинства жіночу стать орієнтують на емоційно-експресивні види діяльності, важливі для дому і сім`ї ролі, а чоловіків – на інструментальні, на соціальну активність. Це, в свою чергу, створює передумови для виникнення дискримінації в різних сферах життя. Зокрема в сфері освіти.
Як i в колишні часи, професії чоловiкiв та жiнок на cтopiнкax „Букваря”, „Читанки” та інших книжок полярно різняться. Чоловіки в них постають космонавтами, механізаторами, водіями, майстрами, вченими, жінки ж, переважно представляють професii, спрямовані на догляд за іншою людиною – домогосподарки, медсестри, вчительки, лікарки. Як правило, чоловічі і жіночі персонажі представлені в традиційних ролях, де перші творять подію, а другі мають справу з обставинами, що склалися поза їх власним волевиявленням
У змicтi оповідань та iлюстрацiй чоловiки та хлопчики зображені особами, якi здійснюють вчинок, нехай навіть i бешкетний: запускають змiя, ремонтують велосипед, саджають дерево, дратують півня тощо. Жінки та дівчатка переважно пожинають плоди дiяльностi “сильної” cтaтi: підтримують деревця, якi саджають хлопцi, спостерігають за їхніми діями, обговорюють їx. Дівчатка мають справу переважно з обставинами, якi склалися, з пригодами, що відбувалися поза їхнім волевиявленням та участю. Чоловіки, хлопчики на ілюстраціях зображені енергійними, активними, жінки та дiвчатка – пасивними, залежними, кимось опiкуваними. Так, наприклад, у пiдручнику для 1-го класу "Рiдна мова" за 1994 piк, дiвчатка переважно допомагають, асистують, миють, чистять, в'яжуть, а хлопчики майструють, розпалюють вогнище, встановлюють годівничку для пташок, катаються на ковзанці тощо.
Попри те, комплекти пiдручникiв, створених у 80-90-ті poки ХХ ст., вигiдно вiдрiзняються від підручників 60-70-х років щодо розширення кола занять жiночої cтaтi, наближення до нетрадиційних („чоловiчих”) професiй i навпаки. Однак ця тенденцiя ще слабка i здебільшого залежить від статі авторiв пiдручникiв.
На стоpiнкax сучасного „Букваря” уже можна побачити вчителя чоловiчої cтaтi, малюнки, на яких хлопчики i дiвчатка демонструють однаковi вмiння косити траву, доглядати квiти. Однак майже 80% малюнків є статево диференційованими. На більшості ілюстрацій (майже 65%) зображено пpeдстaвникiв чоловiчої cтaтi: вчитель, музикант, кухар, полiтик, кaпiтaн, аквалангiсm, сталевар, лiкар, швець, механiзатор, гетьман. Якuми справами зайняті хлопчики, а якими дiвчатка? Першi рятують пташенятко, що випало з гнізда, фотографують, саджають дерево, доглядають за кроликами, ремонтують велосипед, катаються на ролuкoвiй дошцi, грають у м’яча, коcмoнaвтів тощо. А що ж дiвчатка? Дорослi жінки виступають лите у двох професiйних ролях – мами та стюардеси. Вони зайняті шитвом, збиранням урожаю в садку, грою на niaнiнo в колi дiтей, заколисуванням дuтини, підрублюванням доччиного платтячка. Коло занять дівчаток обмежується пpuбupанням кiмнaти, плаванням на серфiнгу, милyванням у дзеркалi, випacанням гусей, позуванням перед фотоапаратом.
Своєpiдним рефреном ґендерних вiдмiнноcтей в поведiнці слугують тaкi рядки: “
Люда мила каструлю. Люся мила ложки. Вimя пiшов у магазин i купив молоко”.
Співвідношення частоти зображень чоловіків(хлопчиків) та жінок(дівчаток) у змісті текстів, заголовків, ілюстративних матеріалах в традиційних та егалітарних (партнерських) ролях свідчить про ще слабку, проте очевидну тенденцію до зміни ґендерних настанов. Стереотип – вiн дiє, а вона обслуговує – замiнюється однаковими заняттями: школярка так само працює за комп'ютером, як i її однолiток. Дiвчинка, як i хлопчик, саджає дерево, а не тiльки допомагає його тримати, та ін.
Орієнтація на стереотипізовані види занять прослідковується у змісті математичних задач та ілюстраціях для початкової школи (Богданович М.В. Математика) :
У ляльки було 4 плаття. Марина пошила їй ще…Зоя випрала 4 ляльчиних плаття, а кофточок – на 2 більше. Скільки кофточок випрала Зоя?(1 клас);
„Перша група дівчаток вишила 14 серветок, друга.... Ніна поклала на стіл 6 ложок і 8 виделок... Мама спекла пиріжки... У Надійки було 72 намистинки...
...У колекції Петрика було 8 пластикових брелоків... 10 хлопчиків грали у піжмурки...(2 клас);
„7 дівчаток вишили по 3 серветки, а одна – 4.... Дівчатка пекли пиріжки...
... У туристичному гуртку 7 дівчат, а хлопчиків - у 3 років більше. На скільки в гуртку більше хлопців, ніж дівчаток?... У похід вирушили 48 хлопчиків, а дівчаток – у 6 разів менше... Хлопчик купив батарейки для ліхтарика...(3 клас);
„У змаганні із стрибків брали участь 18 дівчаток, їх було у 3 рази менше, ніж хлопчиків... До обіду господарка зібрала з ділянки 4 однакові ящики помідорів...
... Мама з донькою закрили першого дня 15 літрів яблучного соку, а другого 10 літрів томатного. Скільки всього літрів соку закрили мама з дочкою?(4 клас)”
У змісті задач з традиційним розподілом соціальних ролей подекуди простежуються сексичні міфи, упередження, які поділяють хлопчиків та дівчаток на два протилежні за психологією типи людей. Так, наприклад, у Всеукраїнському дитячому журналі „Клас” дітям пропонується такий зміст задач для дозвілля:
Троє дівчаток посперечались, у кого довший язик. Взяли лінійку і почергово поміряли. Марійки язик дорівнює 15 см. У Надійки на 5 см коротший, ніж у Марійки, а в Світланки на 3 см довший, ніж у Надійки. Яка довжина язиків у Надійки і Світланки?”
„ Якщо на одну чашу ваги посадити Діанку, яка важить 45 кг і Наталю, яка важить на 8 кг менше, а на другу насипати 89 кг різних цукерок, то скільки кг цукерок потрібно з`їсти нещасним дівчаткам, щоб чаші ваги були в рівновазі?” Або „Сашко в 7 разів хитріший від Каті. Катя в 4 рази хитріша від Марійки. У скільки разів Марійка недогадливіша від Сашка?”
Хоч на порозі вже кінець першої декади ХХІ століття, в підручниках для початкової школи, особливо в математичних задачках (Богданович М.В.Математика: Підр. для 1 кл- 3-тє вид., доп. i доопрац. – К.: Освіта, 2007.-160 с.), поділ сфер діяльності на чоловічі і жіночі залишається незмінним (принаймні у 15 % змісту задачок з математики для першого класу; 30 % – для другого; 22 % – для третього і 28 % – для четвертого), проте слід відмітити певну позитивну динаміку та орієнтацію на нестереотипізовані види діяльності: „Хлопчик помив 6 глибоких тарілок і 18 мілких...; кондитер випік 23 торти...; брат, сестра і тато обкопували дерева в саду...; тато купив 8 кг капусти...; на зиму сім'я заготовила..; хлопчик зібрав букет квітів...; господар виростив...; у фермера були качки й гуси...; кухар на приготування обіду витратив...; кухарі зліпили 72 вареники...; 8 юннатів зробили 48 годівниць для птахів...” тощо.
Зазначимо, що навіть тоді, коли автори прагнуть дотримуватись рівноваги у зображенні статей (К.Ж.Гуз, В.Р.Ільченко, С.І.Собакар. Я і Україна. Довкілля. Підр. для 1 класу.–Полтава:Довкілля,2007), все ж хлопчики продовжують змальовуватись активними в освоєнні соціального простору, а дівчатка – тими, яких ведуть за собою (Так, в цьому підручнику головний герой Лесик рибалить, грає у хокей і т.п., а його молодша сестричка Улянка завжди виступає у ролі спостерігача. Він ініціативний, наказує, вона слухає, виконує).
Результати контент-аналізу змісту популярних дитячих часописів засвідчують все ще стійку орієнтацію видавництв на традиційний розподіл ґендерних ролей та видів діяльності (табл.3). Для дошкільного та молодшого шкільного віку таким прикладом може слугувати частотне зображення статей на сторінках щомісячного дитячого ігрового журналу “Пізнайко”.
> Як правило, про чоловічу стать йдеться у різних текстових та ілюстративних матеріалах набагато частіше, ніж про жіночу (у співвідношенні 7 до 1), останній надається лише близько 30% життєвого простору. В традиційних, „домашніх” видах діяльності, як-от: опікування, научіння, прибирання, догляд тощо дівчаток зображають усміхненими, гарно вбраними, акуратними, відкритими до контактів і спілкування; хлопчиків вдома – часто розгубленими або зверхніми, такими, що не можуть дати собі раду, неохайними, розхристаними. Серед них є такі, які можуть слугувати наочною ілюстрацією симптоматики розладів з нарочито ворожою поведінкою Наприклад, на перерві декілька хлопчиків б`ють одного. А інші – стоять і спостерігають, деякі навіть посміхаються. На іншій ілюстрації один з хлопчиків послизнувся і впав. Його компаньйон з цього приводу аж заливається сміхом. Типовими є ілюстрації дівчаток, яких образили. Ось у маленької дівчинки хтось забрав ляльку, і
вона гірко плаче. Замість того, щоб заспокоїти дівчинку, хлопці глузують з неї.
Виконання побутової праці міцно закріплене за жіночою статтю (у співвідношенні 1:2). Подібні приховані навчальні плани, як показали психолого-педагогічні дослідження, простежуються на всіх рівнях середньої освіти.
Однак фіксуємо й певні зрушення у баченні гендерних позицій представників обох статей. Так, зокрема, у читанцi для першого класу ”Первоцвiт”, пiдготовленiй двома авторами-жiнками, автори свiдомо намагаються уникати стереотипiзованих ролей чоловiкiв та жiнок. Так, на малюнку “У колi рiдної ciм’ї” мати забавляє малюка, а тато в цей час перетирає посуд i робить це не менш квалiфiковано, нiж жiнка. В журналі „Барвінок” започатковано рубрику „В гостях у Кліо”, де, наприклад, до „хлопчачого” конкурсу знавців футболу вже залучено дівчаток, які стали його переможницями, а також надруковано фото дівчаток–гравців футбольних команд. Такі рубрики, як „Розумниці – Розумники”, „Лідером не народжуються”, чітко спрямовані на партнерство обох статей.
На сторінках підручників середньої школи чоловічі ролі представлені більш широко як в ілюстративному, так і в текстовому матеріалі. Проведений вибірковий ґендерний аналіз шкільних підручників з природничо-математичних і гуманітарних дисциплін дав змогу констатувати вченим, що вони створені із порушенням ґендерної рівноваги (Н.Городнова, С.Вихор). Зокрема, за кількістю чоловічі образи переважають у всіх підручниках з української літератури: 5 кл. – 70%; 6 кл. – 74%; 7 кл. – 65%; 8 кл. – 79%; 9 кл – 76% ; водночас як жіночі образи у 5 кл. – 23%; 6 кл. – 26%; 7 кл. – 35%; 8 кл. – 21%; 9 кл. – 28%. Образи жінок викликають жаль або зневагу, в той час як героями-чоловіками школяр може захоплюватись, гордитися, обурюватися, ненавидіти. Читачі–хлопці мають широкий вибір героїв, з якими можуть себе ототожнювати, в той час як у дівчат такого вибору немає. З отриманих даних про розподіл гендерних ролей можна зробити висновок, що серед проаналізованих підручників немає „жодного”, де б були привабливими жіночі образи або кількість зображень представників різних статей була урівноважена. Співвідношення чоловічих та жіночих зображень у підручниках української мови для 5-9 класів таке: ілюстрацій чоловіків та хлопців – до 98%, жінок та дівчат – до 37%; в текстовому матеріалі – до 77% чоловіків та хлопців, жінок та дівчат – до 35% (Н.Городнова, 2006). Як справедливо зауважують російські вчені О.Вороніна(2005), І.Костикова (2005), Л. Рєпіна (2002), І.Тартаковська (2004) та ін., коли історики шукають джерела, за допомогою яких концепція ґендеру легітимізує і конструює соціальні відносини, відбувається проникнення всередину взаємної природи ґендеру і суспільства, у особливі, контекстуально-конкретні джерела, за допомогою яких політика конструює ґендер, а ґендер конструює політику. Український психолог П.Фролов (2001) вважає підручник тезаурусом ґендерних моделей особистості, „театром” ґендерних стосунків і ґендерних стратегій і підкреслює, що автори повинні чітко усвідомлювати, які зрушення у способах сприйняття об’єктів може зумовити пропонований текст і до яких способів взаємодії з оточуючим світом підштовхують розставлені у підручнику акценти. Так, наприклад, у підручнику „Всесвітня історія” для 9 класу – лише 4 % ілюстративного матеріалу із зображенням жінки, яке належить королеві Вікторії. Всі інші – зображення чоловіків, відомих осіб або абстрактних постатей. Більшість чоловіків представлено у військових мундирах або з атрибутами влади (Н. Городнова, 2006).
Ці дані доповнюються дослідженням С. Вихор (2006). Аналіз підручника з історії стародавнього світу для 6 класу [Шалагінова О.І., Шалагінов Б.Б. Історія стародавнього світу: Підруч. для 6 кл. серед. загальноосвіт. шк. 2-ге вид. – К.: Зодіак-ЕКО, 2000. – 256 с.] дає підстави стверджувати, що не вся історична література переобтяжена ґендерними стереотипами. Хоча співвідношення зображень чоловіків і жінок у традиційній діяльності співвідноситься як 1:0,28, проте в цілому простежується тенденція до підтримання ґендерної рівноваги: є достатньо ілюстрацій, де чоловіки і жінки виступають рівноправними учасниками подій, зокрема у сімейному колі. Дані для порівняння, викладені в таблиці 4, свідчать, що головним чином акцентується чоловічий образ не тільки на сторінках підручників з історії стародавнього світу, але й підручників інших історичних епох .
Зазначимо, що у єдиному підручнику епохи Середньовіччя [Н.Г.Подаляк. Історія середніх віків: Підруч. для 7-го кл. загальноосв. навч. закл. – К.: Генеза, 2007.- 240 с.] на ілюстраціях-малюнках та мініатюрах з середньовічних рукописів, фотографіях історичних пам’яток жінок відображено нарівні з чоловіками, приділено увагу сім’ї та вихованню дітей як матір’ю, так і батьком, повсякденному життю різних верств населення: “Рівноправ’я між чоловіком і жінкою в сім’ї не існувало. У середньовічному суспільстві панував чоловік. Саме чоловіки були правителями, купцями, ремісниками, сіячами, а головне-воїнами. Не випадково Середньовіччя називає чоловіків „ людьми меча”, а жінок – „людьми прядки”...Вихованням дітей теж займалися жінки. Хлопчики залишалися біля матері до семи років... Дівчатка до самого заміжжя жили під опікою матері і навчалися від неї ведення господарства. Освіту, здебільшого досить примітивну, вони переважно отримували вдома”(С.34).
У вказаному підручнику вже з перших сторінок тексту учні дізнаються не тільки про імператора чи короля, а й про його дружину. Так, описуючи політичні баталії Візантійської імперії VІ ст., авторка підручника вказує, що його дружина Феодора „була достойною парою імператору Юстиніану. Вона брала участь в управлінні державою, а у складних ситуаціях ставала імператору надійною опорою”(С.89), що саме її рішучість і відважність надихнула його боротися (С.90-91); Чи, наприклад, згадується, що наприкінці Х ст. у Німеччині, коли дружиною Оттона ІІ була візантійська принцеса Феофано, зміцнились культурні зв’язки з Візантією, виникли школи для хлопчиків і дівчаток (С.136).
У сміливості жінок у період війн та історичних подій учні можуть переконатися, спостерігаючи за сімнадцятирічною дівчиною на ім`я Жанна Д`Арк (С.123-124), відвагою та сміливістю якої можна захоплюватися.
У цьому підручнику, написаному жінкою-автором, особливу увагу приділено матеріальному, культурному, духовному життю середньовічної людини, а введені в основний текст „Подробиці” дозволяють розширити знання учнів про ті чи інші історичні особи, як чоловічі, так і жіночі.

У підручнику історії для 11 класу [Бураков Ю.В., Кипаренко Г.М., Мовчан С.П. Всесвітня історія: нові часи: Підруч. для 11-го кл. – Вид. 4-те, виправл. та доповн. – К.: Генеза, 2005. - 416 с.] описуються події сучасності, наводиться багато документальних матеріалів з архівів, вирізок з тогочасних газет тощо, проте з 235 сторінок тексту лише 2 документи підписані жіночим прізвищем. Серед фотографій портретного типу 21 – чоловіків, в основному голів держав, і лише 4 – жінок (С.Вихор, 2006).
У підручниках з історії України загалом переважають чоловічі образи, жіночі ж образи нівелюються як у текстах, так і в ілюстраціях [Смолій В.А., Степанков В.С. Історія України. Давні часи та середньовіччя. Пробний підручник для 7 кл. – К.: Освіта, 2002. – 270 с.; Швидко Г.К. Історія України. ХVI-XVIII ст. Підручник для 8 класу середньої школи. – К.: Генеза, 1997. – 384 с.]. Жіноча стать згадується в контексті розширення родинних зв’язків, в кількості дітей, онуків, а співвідношення жінок і чоловіків на зображеннях співвідноситься як 1:21. Історія подана таким чином, що чоловіки використовували родинні зв’язки для зміцнення власного політичного впливу. Можливо, це слугує підтвердженням того, що прихований зміст тексту підкреслює домінування чоловіків у політичних подіях та інститутах влади.
Підручники з історії України для 10-11 класів [Турченко Ф.Г., Панченко П.П., Тимченко С.В. Новітня історія України (1914-1939): Підруч. для 10 кл. – Вид. 3-тє, виправл. та допов. – К.: Генеза, 2002. – 352 с.; Турченко Ф.Г., Панченко П.П., Тимченко С.М. Новітня історія України (1945-1998): Підруч. для 11 кл. - К.: Генеза, 2000. – 304 с.] підтверджує думку традиційно орієнтованих вчених про те, що історію творять чоловіки. Жінки на фотознімках стоять у черзі за хлібом, прізвища видатних громадсько-політичних діячок рідко згадуються серед переліку чоловічих прізвищ, з чого можна зробити висновок про те, що, зокрема, у становленні УНР жінки не брали жодної участі. В той же час дослідники жіночого руху в Україні стверджують, що до Української Центральної Ради входило 11 жінок. Інші документи свідчать про те, що їх було значно більше (Л.Петришина, 2002). Говорячи, наприклад, про післявоєнну відбудову промисловості, автори наводять факти про те, що „у роботах з відновлення греблі Дніпрельстану брали участь представники 26 національностей”, проте про жіноцтво мова не йде Отже, замовчування ролі жінок в історичному процесі, зведення їх функції лише до забезпечення життєдіяльності сім`ї, є яскравим свідченням “кодування ґендерної асиметрії”(Н.Козлова, 2004).
Слід зазначити, що у новому, 5-му виданні, доопрацьованого й доповненого підручника для 11 класу [Турченко Ф.Г., Панченко П.П., Тимченко С.М. Новітня історія України (1939-поч.ХХІ ст.): Підруч. для 11 кл. - К.: Генеза, 2007. – 384 с.] згадано близько 20 прізвищ відомих українок, на фотографіях зображені жінки поряд із чоловіками (Депутати Народних зборів Західної України у Києві. 1939 р.; „На трудовому фронті”; Відбудова мартенівської печі №5 металургійного заводу(м. Луганськ,1944); Перший урок у жіночій школі №2 в м. Єнакієве,1943 р.; Хресний хід від Михайлівського майдану до пам’ятника Т.Г.Шевченку. 24 серпня 1997 р.), що є свідченням активної ролі українського жіноцтва в суспільному житті, національному відродженні, підтримці державної незалежності. Це дало підстави М.Богачевській-Хом`як назвати український фемінізм „фемінізмом дії”. Є представлені статті Конституцій України 1978 і 1996 рр., проте про закон України від 8.09. 2005 р. „Про забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків” не йдеться.
Співвідношення кількості чоловічих і жіночих зображень у підручниках з історії свідчить про наявність “сексизму в ілюстраціях” (Т. Барчунова). Переважна більшість ілюстрацій є портретами відомих самодержавців, полководців, діячів науки, які можуть виступати еталонами для підростаючого покоління. Значна перевага чоловічих образів свідчить про високий політичний і професійний статус чоловіків, тоді як дівчата залишаються без зразків для наслідування. В тексті підручника для 9 класу „Всесвітня історія: нові часи”, наприклад, є розповіді про трьох відомих жінок, проте в загальному контексті вони швидше виглядають винятками, ніж закономірністю (С.Вихор, 2006).
Підсумовуючи вище викладене, слід відзначити, що підручники з історії для підлітків і старшокласників містять закодовану ґендерну асиметрію, відтворюють стереотипи про домінуючу позицію чоловіків у політичній, владній структурах, применшують роль жінок в історичному процесі. Кількість зображень та згадок про чоловічу стать у текстах у десятки разів перевищують аналогічні про жінок, що свідчить про порушення ґендерної рівноваги.
У 90-і роки ХХ ст. з ініціативи американського психолога Стюарта Харта розпочато кроскультурне дослідження прав дітей у понад 20 країнах. Одне з таких досліджень було проведено словацьким ученим Зораном Павловичем, який вирішив з`ясувати, як оцінюють молодші і старші підлітки, їхні учителі, вихователі ступінь задоволення у школі і вдома базових прав дитини (до 40 найменувань), які покладені в основу Конвенції прав дитини, на медичну допомогу, отримання освіти, інформації, можливості участі в позакласних формах активності, на захист у разі насилля, образ, на емоційну підтримку у разі посягання на гідність та повагу, на самовизначення та прийняття самостійних рішень щодо власного життя тощо. Виявилося, що підлітки значно критичніше, ніж дорослі, оцінювали стан задоволення їхніх людських прав, особливо в навчальних закладах; гармонія між учнями і вчителями в початковій школі була значно вищою, ніж у середній, особливо це стосувалося прав на автономну поведінку, власну точку зору, вибір друзів, релігії, поглядів на життя.
Статистичні показники стосовно 12-14 річних і 16-18-річних юнаків та дівчат засвідчили відчутнішу дискримінацію прав дівчат порівняно з хлопцями.
Хоча чимало педагогів усіх ланок освіти виявляють значний інтерес до забезпечення рівності дітей у навчально-виховному процесі, впровадження гендерно-нейтральних технологій, однак більшість вчителів та вихователів перебувають під впливом традиційних поглядів на взаємини статей. Як свідчать результати опитування, чимало вчителів загальноосвітніх шкіл залишаються невизначеними у власних гендерних орієнтаціях, не є переконаними в необхідності розвитку у дітей андрогінних властивостей, сповідують ідеологію комплементарності чоловічих та жіночих ролей. Невизначеність нормативності ґендерних ролей простежується в даних опитувань вчителів в різних регіонах України (вибірка складала понад 1000 опитуваних, переважна більшість вчителів-жінки, понад 100 чоловіків) (табл.5).
Таблиця 5
Поширеність ґендерних стереотипів серед педагогів загальноосвітніх шкіл
Зміст ґендерного стереотипу Чи згодні Ви з твердженням, що за винятком професій, шкідливих для репродуктивного здоров’я жінок, решта професій є “чоловічими” або „жіночими”? 60 %/.Чи схильні Ви вибачати прояви грубості та агресивності з боку учнів-хлопців, ніж учениць? 56 %

Чи поділяєте Ви точку зору, що дівчата здібніші до вивчення гуманітарних наук, хлопці - до природничих? 48 %

Чи є Ви прихильником точки зору, що дівчат передусім треба готувати до ролі матері та господині, а хлопців до тих професій, які б давали змогу матеріально забезпечити сім’ю? 75 %

Чи поділяєте Ви точку зору, що чоловіки є кращими лідерами, капітанами команд, керівниками підприємств, головами партій тощо, ніж жінки? 63 %

Чи поділяєте Ви точку зору, що потенціал і досягнення дитини у навчанні, виборі улюблених занять, у громадській роботі, профорієнтаційній сфері, культурному розвитку багато в чому визначаються її статевою належністю? 27 %

Чи визначає стать дитини те, як до неї потрібно звертатися, про що говорити, що радити тощо? 46 %

Попри багату вітчизняну практику, ґендерна освіта на мікро та мезорівнях соціуму мало представлена в дослідженнях з педагогічної психології. Однак проблеми ґендерного виховання не є “новітнім відкриттям” в Україні. Про це свідчать праці Василя Сухомлинського, який, хоч і не використовував поняття “ґендер”, на десятиріччя випередив широко пропаговану нині теорію андрогінного виховання. Чимало його думок можуть слугувати абеткою ґендерного виховання: “неприпустимо пояснювати ті чи інші позитивні чи негативні риси приналежністю до тієї чи іншої статі, тим більше протиставляти дівчат хлопцям або навпаки”.
Основоположник вітчизняної дитячої антропології К.Д.Ушинський палко захищав “принципи особистої людської волі, людської гідності, рівності людей перед законом, поваги до прав усякої людини, хто б вона не була”. Він писав, що „для християнства чоловік і жінка — особи рівноправні, однаково самостійні й однаково відповідальні”.
Переконливими нині є слова А.Макаренка щодо підвищення уваги до громадськості до ґендерних засад сімейного виховання, необхідності подолання стереотипу „Все в руках жінки”: “Ми занадто багато експлуатуємо жінок. В комуні я добився, щоб там не було експлуатації дівчат, а у житті я бачу, що ще ні...”.
Гуманістичні настанови В.Сухомлинського щодо ґендерного виховання підлітків та юнацтва, формування дитячих уявлень про мужність, жіночність, побудову педагогічного процесу на засадах рівності, егалітарності і тепер є найактуальнішими у формуванні ґендерної культури дітей: ”Як вогню бійтеся, щоб дівчатка відчували: ми – слабші, наша доля – підкорятися”; “По-перше, треба, щоб кожна дівчинка виховувалась самобутньою і яскраво вираженою особистістю, щоб усім без винятку дівчаткам нестерпною була навіть думка лишатися непомітною, пасивною, слабовільною. Бути матір’ю, бути вихователем дітей – горда й почесна місія, але коли тільки цим обмежиться діяльність жінки – вона буде залежною істотою.”

постійна адреса статті http://helsinki.org.ua/index.php?id=1200305760

 
Пам'яті Василя Кука Друк e-mail
Написав sofija   
П'ятниця, 11 січня 2008, 16:37

Зображення:Kuk V.jpg

(фото сайтуhttp://uk.wikipedia.org)

Сьогодні Василю Куку виповнилося 95 років...

Василь Кук (генерал-хорунжий УПА, «Василь Коваль», «Юрко Леміш», «Ле», «Медвідь») народився 11 січня 1913 р. у с. Красне Золочівського повіту Тернопільського воєводства (теперішній Буський район Львівської обл.). Батько Степан Матвійович - залізничник. Мати Прасковія Федорівна - селянка.

Вci діти родини Куків були членами Організації Українських Націоналістів, яка боролася із утисками прав українців з боку польської влади. Двох братів Василя — Іларія та Ілька — стратили поляки. За радянської влади вci члени родини були засуджені до тюремного ув'язнення, все майно батьків було конфісковано.

У 1923—1932рр. навчався у Золочівській класичній гімназії товариства «Рідна школа». З 1927р. належав до молодіжної організації «Пласт» куреня ім. Івана Богуна, у 1929р. став членом Юнацтва ОУН, з 1932р.— член Золочівської повітової екзекутиви (Проводу) ОУН. Після закінчення гімназії навчався у Люблінському католицькому університеті на юридичному відділенні. Тут організував і очолив студентську групу членів ОУН. У 1932—1934рр. виконував доручення крайової екзекутиви (КЕ) і як зв'язковий їздив до Кракова та на Волинь, перевозив нелегальну літературу, зброю.

За революційну діяльність його неодноразово арештовувала польська поліція. У 1934р. був засуджений польським судом за революційну діяльність на 2 роки тюрми. У 1936р. вийшов на волю й очолив Золочівський повітовий провід ОУН.

У травні 1937р. перейшов у підпілля, оскільки знову постала загроза арешту. Проводив нелегальні нічні вишколи ремісничої молоді у Львові, а восени цього ж року переїхав у Підгаєцький повіт, де організував підпільну друкарню КЕ ОУН «Мандоліна» і керував нею до жовтня 1939 р.

У 1940р. за дорученням КЕ ОУН на західноукраїнських землях перебував у м. Кракові, організовував нелегальні переходи кур'єрів і зв'язкових ОУН через радянсько-німецький кордон. В той час пра­цював разом із Романом Шухевичем. Після II Великого Збору ОУН провідник ОУН С. Бандера призначив його членом Проводу ОУН, у якому Василь Кук очолив організаційну референтуру (відділення). У той час він брав участь у діяльності військового штабу, відбував старшинські військові вишколи.

Навесні 1941 р. організував і очолив Центральний штаб похідних груп ОУН для переходу в східні області України, включно з Кримом і Кубанню. У червні 1941 р. очолив Львівську провідну похідну групу (біля 20 членів), яка прибула 28 червня до Львова й 30 червня організувала Народні Збори, на яких було проголошено Акт відновлення Української держави.

У липні — серпні 1941 р. організував і очолив Київську провідну похідну групу членів ОУН (біля 30 осіб), переважно зі східних областей та Волині, для повторного проголошення відновлення української державності в Києві. 31 серпня у м. Василькові частина членів групи, у тому числі В. Кук, була арештована німець­кою поліцією. При транспортуванні групи до Львова у м. Луцьку В. Куку разом із Дмитром Мироном та зв'язковим Тарасом Онишкевичем вдалося втекти з-під варти і добратися до Львова.

Навесні 1942 р. В. Кук очолив Провід ОУН на південно-східних українських землях. Після загибелі Д. Мирона в липні 1942 р. та арешту його заступника П. Сака безпосередньо керував діяльністю ОУН на всіх українських центрально-східних і південних землях. Весною 1943 р. очолив УПА-Південь.

В квітні 1944 р. керував найбільшим боєм УПА під Гурбами. З 1947 р. був заступником Романа Шухевича на всіх його посадах, а після його загибелі 5 березня 1950 р. В. Кука було обрано Головою Проводу ОУН в Україні, Головним Ко­мандиром УПА та Головою Генерального Секретаріату Української Головної Визвольної Ради.

23 травня 1954 р. В. Кука захопило у полон КДБ. Перебував у слідчих тюрмах Києва і Москви до 1960 р. Звільнений у зв'язку з новим курсом політики М. Хрущова з метою скомпрометувати його в очах українців.

Василь Кук відомий також як підпільний публіцист та історик, серед найвідоміших його праць: «Пашні Буряки», 1938 р., (підручник із конспірації ОУН), «Колгоспне рабство», 1952 р. (аналітичний огляд функціонування колгоспної системи в Україні), цикл нарисів про життя та творчість Артема Веделя — відомого українського композитора, 1970-80-ті рр., біографічні нариси про Степана Бандеру, Романа Шухевича, 1990-ті рр., фундаментальний збірник документів «Українське державотворення. Акт 30-го червня 1941 року», 2001 р.

До останнього подиху свого життя Василь Кук жертовно працював в ім'я становлення і розбудови Незалежної Української Держави, вів активну громадську діяльність, спрямовану на відновлення історичної справедливості, видав чимало книг та написав безліч статей про діяльність ОУН-УПА. Був членом Головної Булави Всеукраїнського Братства ОУН-УПА, головою Наукового відділу Братства ОУН-УПА.

Зречення Василя Кука

У 1960-му році Василь Кук написав так званий «Відкритий Лист В. Кука до Ярослава Стецька, Миколи Лебедя, Степана Ленкавського, Дарії Ребет, Івана Гриньоха та до всіх українців, що живуть за кордоном!» в якому визнавав радянську владу в Україні, зрікався та засуджував засади та методи боротьби ОУН та УПА, а також закликав екзільні українські организації, котрі вели національно-визвольну боротьбу, до її припинення та визнання СРСР. Так закінчується цей лист:

Антирадянська діяльність українських націоналістів за кордоном приречена на провал, бо немає сьогодні таких сил за кордоном, ні тим більше всередині Радянського Союзу, що могли б в якій-небудь мірі насильно змінити існуючий суспільно-політичний лад в СРСР, чи тільки в одній з радянських республік.

Український народ, як і інші народи СРСР і країн народної демократії, всяку спробу повернення до старих порядків зустрінне вороже і буде всіма засобами захищати те, що йому дала Радянська влада.

Спроби активізувати підривну діяльність всередині СРСР при допомозі засланих для цієї цілі осіб кінчаються і в дальшому будуть кінчатися тільки провалом. Про це яскраво свідчить випадок з американськими літаками, про шо вам відомо з радянської та чужинецької преси. Неусвідомлення цих фактів веде еміграцію до трагічних помилок, які в свою чергу приводять до ще трагічних наслідків.

Друзі! Не зв'язуйтесь ні з якою діяльністю проти нашого народу, не дозволяйте себе далі обманювати і використовувати в чужих для вас самих і вашого народу інтересах. Всю свою діяльність в еміграції спрямовуйте на те, щоб не закривати собі шлях на батьківщину.

Зі щирим привітом і повагою -B. Кук

Немає сумніву, що це був вимушений крок з боку Василя Кука, зроблений під тиском КДБ СРСР, і тому цей документ потрібно розглядати скоріше як ще одну ілюстрацію репресивних методів радянського уряду, аніж відображення справжньої позиції В. Кука у питанні визнання УРСР.

Поховали Василя Кука на батьківщині у селі Красне, Львівською області. Так заповідав покійний.

постійна адреса статті-http://uk.wikipedia.org

 
<< Початок < Попередня 11 12 13 14 15 Наступна > Кінець >>

Сторінка 13 з 15

Просвітянські видання

Василь Чепурний

Акурайку

Категорія: Просвітянські видання

Максим Рильський, Максим Рильський

Життя духовного основа

Категорія: Просвітянські видання

Ніна Солтановська, Ніна Солтановська

"Хто ми?"

Категорія: Просвітянські видання

Ніна Вітушко, Ніна Вітушко

"Просвіта" - наша доля

Категорія: Просвітянські видання


Книги ВЦ "Просвіта"

Цей день в українській історії

6 жовтня 1917
Відбувся І. Всеукраїнський з'їзд товариств «Просвіта».

6 жовтня 1924
Народився Венедиктов Лев Миколайович, хоровий дириґент, герой України.

6 жовтня 1877
В Україні почав діяти Азовсько-Донський комерційний банк.

6 жовтня 1701
Києво-Могилянській колеґії надано статус академії.

6 жовтня 1596
Розпочався Берестейський церковний собор.

6 жовтня 1648
Війська Богдана Хмельницького взяли в облогу Львів.

Переглянути всі події.

Авторські блоги

Друзі сайту

Всеукраїнська тижнева газета Сіверщина Молода Просвіта
МВарта Просвіта
НСПУ Портал Українців Одещини

©2007 - 2024 Вільний просвітянський портал "Просвітянин". Всі права захищено.
Дизайн розроблено Avis. Кооринатор сайту - Ольга Пугач. Адміністратор - Анатолій Пікуль
Hosted by OpenPortal
Вся інформація, що розміщена на сайті, взята з відкритих джерел.
[Vox.com.ua] 
Портал українця
feed-image RSS