Україна - це суспiльство, яке ще перебуває в пошуках своєї iдентичностi. Теперiшня русифiкацiя цiєї країни поглиблює її орiєнтацiю на Росiю i є загрозою нашiй нацiональнiй безпецi.
Іван ЮЩУК, професор, завідувач кафедри Київського міжнародного університету
Нещодавно президент Росії, відмовляючись узяти участь у пошануванні жертв, за його словами, “так называемого голодомора” в Україні, заявив, що “говорити про те, що існувала мета знищення українців, — це означає суперечити фактам і намагатися надати націоналістичного підтексту спільній трагедії”. Мовляв, від руки Сталіна в СРСР гинули однаково росіяни, білоруси, казахи, українці.
Інна ТАРАСЕНКО, кандидат історичних наук, провідний археограф Інституту української археографії та джерелознавства НАН України
Помітне місце в дослідженні найбільшої трагедії в історії України — Голодомору 1932—1933 рр. належить професору Національного університету “Києво-Могилянська академія”, доктору історичних наук, заслуженому діячеві науки і техніки України, протоієрею УПЦ Київського Патріархату Юрієві Мицику. Він з допомогою студентів розгорнув широкомасштабний запис свідчень очевидців, які опубліковані у чотирьох томах започаткованої ним археографічної серії “Український голокост 1932—1933 рр. Свідчення тих, хто вижив”. У світ вийшов черговий, п’ятий том цієї серії (К.: Видавничий дім “Києво-Могилянська Академія”, 2008), який має свою специфіку. Основу тому склали матеріали, опрацьовані відомим канадським науковцем Іроїдою Винницькою та дніпропетровським журналістом Миколою Чабаном. Це свідчення тих, хто пережив Голодомор 1932—1933 рр. і хто в роки Другої світової війни опинився на еміграції. Перебуваючи у вільному світі, вони мали можливість розповісти правду про Голодомор-геноцид, прагнули донести її зі сторінок західної преси, зафіксувати свої спогади на магнітофонних стрічках, які нині зберігаються в Українсько-канадському дослідно-документаційному центрі в Торонто. Особлива цінність цих свідчень полягає у тому, що їх давали люди, що в часи Голодомору були вже дорослими, тому їм притаманні повнота інформації, високий ступінь її достовірності. Дуже важливо, що деякі свідки були досить впливові в емігрантському середовищі, як-от Петро Григоренко, Лев Копелев, Іван Майстренко, патріарх Мстислав (Степан Скрипник), Василь Сокіл, а також окремі дипломати західних країн, які перебували в Україні під час Голодомору. Свідчення, опрацьовані І. Винницькою та М. Чабаном, доповнюють матеріали з архіву відомого американського дослідника Джеймса Мейса, які ввів до наукового обігу о. Юрій Мицик. П’ятий том містить передмови, написані упорядниками, а також вступну статтю професора Василя Янішевського (Канада) “Щоб зрозуміти пережиту трагедію”. Том ошатно виданий: фотографії свідків, стислі біографічні довідки, розроблена канадськими дослідниками анкета для опитування свідків тощо. Так до рук дослідників і широкої громадськості потрапив цінний, нерідко унікальний джерельний матеріал, який, поза сумнівом, допоможе донести правду про трагедію України. Цю книжку, як і попередні чотири томи, можна придбати у книгарні видавничого дому “Києво-Могилянська Академія” (04070, Київ, вул. Сковороди, 2).
Р. S. Нещодавно у видавництві вийшов і т. 6 цієї серії, який під керівництвом о. Юрія підготувала група дослідників. Ця книжка заслуговує окремої рецензії. Розпочалась робота і над т. 7, триває збирання свідчень до нього. Якщо серед читачів “Слова “Просвіти” є свідки Голодоморів 1932—1933 та 1946—1947 рр., то упорядники просять надсилати їх на адресу видавництва.
На телевізійні екрани виходить всеукраїнська прем’єра документального фільму “33-й”, присвяченого 75-річчю Голодомору в Україні. Фільм знято на виконання Указу Президента про відзначення трагічного ювілею, а також за постановою Кабінету Міністрів. Створено фільм на Київській державній телерадіокомпанії “Студія ХХІ”. Автор сценарію і режисер — лауреат Національної премії України ім. Т. Шевченка Леонід Мужук. Найактивнішу участь у створенні фільму взяло Всеукраїнське товариство “Просвіта” ім. Т. Шевченка.
Іван ЮЩУК, професор, завідувач кафедри Київського міжнародного університету
Нещодавно президент Росії, відмовляючись узяти участь у пошануванні жертв, за його словами, “так называемого голодомора” в Україні, заявив, що “говорити про те, що існувала мета знищення українців, — це означає суперечити фактам і намагатися надати націоналістичного підтексту спільній трагедії”. Мовляв, від руки Сталіна в СРСР гинули однаково росіяни, білоруси, казахи, українці.
