Він народився 23 лютого 1878 р. Отже, усі, для кого живопис є цікавим, певно, згадають про цього визначного майстра пензля у день його 140-річного ювілею.
Десять років тому, у2008 р. на аукціоні Сотбіс (Sotheby's), найпотужнішому у світі аукціонному домі, картину Казимира Малевича «Супрематична композиція» купив невідомий чоловік за $60 мильйонов.
В якихось землях скажуть про нього як про видатного російського художника, поляки зауважать, що в родині Малевичів спілкувалися польською. У білорусів є своя правда: у 1919 р. Малевич з Марком Шагалом налагоджували роботу у Народному художньому училищі у Вітебську. Ми ж можемо з впевненістю казати відносно факту його хрещення. Хрестили Казимира у костьолі святого Олександра в Києві 13 березня 1879 р. і про це є відповідний запис у реєстраційний книзі. Про що ще можна сказати певно? Є, як мінімум, дві дати народження – 1878 і 1879 р. Правда, на могилі Малевича, біля якої сфотографовані його дружина та донька, в написі року народження бачимо рік 1978.
Відносно місця народження: перші 140 років вважалося, що народився Малевич у Києві на Більонській 15. Від 2012 р. ця вулиця носить ім’я Казимира Малевича. І ось з’ясовується (січень 2018), що за архівними документам за такою адресою родина Малевичів ніколи не жила, і що народився він таки в Києві, але в маєтку своєї тітки М.Оржеховської на вул. Жилянській. А які відкриття принесуть відносно майста пошуки новітніх часів, будемо бачити. Так виходить, що тайна його чорного квадрату (1915 р.), як і тайна «Джоконди» да Вінчі (1503 р.), не єдина у його житті.
Постать Пантелеймона Куліша (1819—1897), талановитого письменника-романтика, фольклориста, історіософа, літературного критика, публіциста і перекладача, організатора культурно-літературного процесу, патріота, для якого понад усе була доля України, віднедавна стала об’єктом прискіпливої уваги науковців. Так, 2007 року побачила світ ґрунтовна монографія Є. Нахліка “Пантелеймон Куліш: Особистість, письменник, мислитель” у двох томах. Перший том присвячено життєвому шляху творця, другий — світогляду і творчості письменника.
З’явилася перша книга циклу романів «Симон Петлюра» Вийшла в світ перша книга циклу історичних романів «Симон Петлюра» («Стриножені коні») письменника, драматурга, заслуженого діяча мистецтв, заступника голови Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Т. Шевченка Василя Фольварочного.
У новинах повідомили, що у Лондоні відкрили виставку видатних російських і французьких художників. Серед російських передовсім називають Малевича та Кандинського. Однак сестра Малевича, Вікторія Северинівна, стверджувала, що «в анкетах він писався українцем, радив те саме робити і нам з братом, добре знав українську мову». Отже, російськість Малевича – питання дещо спірне, хоча, зрештою, яка різниця – мистецтво не знає кордонів і надбання його, мистецтва, – загальнолюдські. Тим не менш…
У 2008 році виповнюється 140 років від заснування всеукраїнської громадської організації «Просвіта», яка створена у 1868 р. як правонаступник «Громади» (1860). «Громади» – осередки української інтеліґенції, що провадили національно-культурну і громадсько-політичну діяльність у другій половині 19 та на початку 20 ст. в межах Російської імперії. Перша «Громада» виникла в Петербурзі, серед її членів М.Костомаров, П.Куліш, Т.Шевченко, В.Білозерський, брати Лазаревські. У Києві – П.Чубинський, В.Антонович, Т.Рильський, О.Кониський, М.Драгоманов, М.Лисенко, М.Старицький, П.Косач, О.Русов. «Громади» діяли також у Харкові, Чернігові, Полтаві, Одесі. Національно-культурна діяльність «Громад» полягала в організації роботи недільних шкіл з українською мовою викладання, виданні підручників для цих шкіл та українських творів красного письменства, проведення українських концертів та вистав тощо. У зв’язку з просвітянським ювілеєм не зайве згадати про тих видатних українців, які були в активі «Громади» і «Просвіти» в самих початках їх діяльності і життя яких осяяне ідеєю просвітництва. Одна з них – видатна українка Софія Федорівна Русова, педагог, просвітителька, громадська діячка. С.Русова ( уроджена Ліндфорс) народилась 18 лютого 1856 р. у французько-шведській родині в садибі Олешні на Чернігівщині, де згодом (1879 р.) вчителювала. З 9 років жила у Києві, де закінчила гімназію. Належала до українського патріотичного середовища Лисенків – Старицьких. Була в активі Київської Громади та Одеської Української Громади, Харківському Обществі Грамотности, була головою Національного Комітету Вчителів та ін. З 1871 року Софія Русова разом з сестрою Марією вела в Києві перший дитячий садок і позашкільну освіту для дорослих. 1874-76 р. у Петербурзі була діяльна в українському земляцтві, допомогала чоловікові, О.Русову, члену Петербурзької «Громади», у підготовці повного «Кобзаря» Т.Шевченка для видання у Празі 1876 р. Згодом на хуторі біля с. Борзни на Чернігівщині працювала (до 1879 р.) як повитуха та вела культурно-освітницьку роботу. У 1881 р. ув’язнена за революційну діяльність і відтоді постійно перебувала під поліційним наглядом. З 1909 Софія Русова викладач, професор на Вищих Жіночих Курсах та у Фребелівському Педагогічному Інституті в Києві. Співзасновниця педагогічного журналу «Світло» (1910-1914). 1917 р. для України – чергова спроба відновити свою державність. Софія Русова – член Української Центральної Ради, в Міністерстві Освіти (за гетьманату) С.Русова очолювала департамент дошкільної та позашкільної освіти, займалась дерусифікаціїєю шкіл, організовувала курси українознавства, брала участь у підготовці українських шкільних підручників і в укладанні плану й програми єдиної діяльної школи, яка мала мати національний характер. Ймовірно, що саме у зв’язку з таким чітко окресленим національним спрямуванням діяльності, УРЕС (1987) характеризує Софію Русову як культурно-освітницьку діячку і педагога буржуазно-націоналістичного напрямку. Час звикнути, що коли чуєш «буржуазно-націоналістичний» - варто звернути увагу. Це «тавро» клеїли за послідовність в українському питанні. 1920 р. – С.Русова лектор педагогіки Кам’янець-Подільського університету і голова Української Національної Жіночої Ради (до 1938 р.), з 1923 р. – професор педагогіки Українського Педагогічного Інституту ім. Драгоманова у Празі, бо з 1922 р. С. Русова, як і український Педагогічний Інститут, на еміграції. Видатна українка залишила по собі помітну інтелектуальну спадщину – вона співавтор численних наукових і популярних журналів, автор наукових праць головне з педагогічних питань, а також з літератури та мистецтва. Софія Русова – одна з піонерок українського просвітянського та жіночого руху у Києві, Одесі, Харкові, Кам’янець-Подільському та на Чернігівщині. А якій кількості наших громадян відоме це ім’я, подвижницький життєвий шлях? Малопомітним було і відзначення у 2006 р. 150-річчя від дня народження Софії Русової, яке так невдало припало на чергові бурхливі українські політичні змагання. Було б логічним, аби місцева влада українських міст дала її ім’я зразковим школам та дитячим садочкам, бібліотекам. Її ім’я могло б бути увічненим у назвах наших вулиць, а ми ще й досі ходимо вулицями вбивці Полупанова, злодія Котовського та ін. подібне, що має сумнівне виховне значення, виглядає на сьогодні аморальним і алогічним. Ольга ПУГАЧ
Володимир Базилевський. Замінований рай
Мова: Українська Рік видання: 2018 Кіл-ть сторінок:...
Цей день в українській історії
17 лютого 1906
Народилася Агнія Барто, радянська письменниця, автор віршованих творів для дітей («Идёт бычок, качается», «Наша Таня громко плачет»
17 лютого 1943
Народилася Раїса Недашківська, українська акторка («Комісар», «Роксолана»)
17 лютого 1955
Одеська кінофабрика перетворена на Одеську кіностудію художніх фільмів
17 лютого 1999
Верховна Рада України дала дозвіл на арешт колишнього прем'єр-міністра України Павла Лазаренка, якого обвинуватили в розкраданнях
17 лютого 1919
Пішла з життя у віці 26-ти років українська актриса, зірка німого кіно Віра Холодна («Пісня торжествуючого кохання», «Останнє танго», «Мовчи, смутку»)
17 лютого 1944
Радянські війська в районі Корсунь-Шевченківського виступу оточили і знищили більше 10 дивізій німецької групи армій «Південь» під командуванням генерал-фельдмаршала Манштейна (загинуло близько 30 тисяч німців)
17 лютого 1919
Українська Директорія звернулася по допомогу в боротьбі з більшовиками до Антанти і США