Україна - це суспiльство, яке ще перебуває в пошуках своєї iдентичностi. Теперiшня русифiкацiя цiєї країни поглиблює її орiєнтацiю на Росiю i є загрозою нашiй нацiональнiй безпецi.
З часу заснування Товариства української мови та відродження Всеукраїнського товариства „Просвіта” ім. Тараса Шевченка впродовж двадцяти літ проводиться наполеглива праця на ниві духовного й культурного відродження титульної нації, утвердження державності української мови. Особливо ця робота активізувалася в між з’їздівський період, в час підготовки та відзначення 140-річчя „Просвіти”.
“Маємо вчитися у М. Грушевського — його ерудиції, у В. Винниченка — акцентуйованої уваги до соціальної справедливості, у Д. Донцова — чіткого усвідомлення своєї національної ідентичності, у Д. Дорошенка — прагматизму управлінської культури, а найголовніше — вчитися у В. Липинського беззастережного розуміння того, що українська ідея — це створення української політичної нації”. Написавши ці слова наприкінці своєї книжки “Україна: десять років самотності” (Львів, Універсум, 2001, 152 с.), хочу повторити їх і нині: маємо вчитися — і на звершеннях, і на помилках діячів історичної минувшини. Поміж них одна з найцікавіших — постать Михайла Драгоманова, коли йдеться про українську мову та українське письменство.
