Варто пройнятись увагою до слiв вiдомого росiйського поета, щирого друга українцiв Леонiда Вишеславського, який ще за радянських часiв, писав: "Я певен, що знання українськоi мови безмежно збагатить кожну росiйську людину, яка проживає в Україні".
Становище дитячої книги в Україні погіршується. Такий висновок можна зробити, пройшовшись прилавками найбільшого книжкового ринку в Україні. Хотілось придбати пізнавальну, розвивальну й красиву на вигляд дитячу книжечку своїй дворічній сестричці. Та тільки й чула від продавців, що українською мовою дитячу книжку навряд чи знайду. Чи справді в Україні існує така критична ситуація з виданням дитячої книги,—ми розпитали в директора Державного спеціалізованого видавництва дитячої літератури "Веселка" Яреми Гояна, члена Центрального правління Товариства „Просвіта”.
Інтерв’ю з академіком Української академії архітектури, генеральним директором архітектурної компанії „Український центр інжинірингу, маркетингу і менеджменту” („УЦІММ”) Валерієм КНИШЕМ.
— Валерію Івановичу, ви один з небагатьох, принаймні, єдиний відомий мені архітектор, який не тільки працює над питаннями стратегічного розвитку столиці, але й шукає відповіді на них, виходячи з такого маловживаного серед прагматиків поняття, як місія міста. Розкажіть, якою Ви її бачите?
“Протистояти тоталітаризмові та його рецидивам може тільки згуртоване демократичне суспільство, яке засвоїло трагічні уроки своєї історії”, — таке переконання висловив глава держави, виступаючи на території Національного історико-меморіального заповідника “Биківнянські могили” у День пам’яті жертв політичних репресій. “Сьогодні ми вшановуємо пам’ять усіх незліченних жертв “червоного колеса”, що прокотилося Україною у XX столітті, говоримо про злочини не лише Сталіна, а й усього комуністичного режиму”, — сказав Президент. Він нагадав, що у Биківнянському лісі поховано понад 100 тисяч наших співвітчизників, розстріляних та замордованих у катівнях НКВС у 30—40-х роках. Мільйони їх покояться у безлічі безіменних могил.
Надія Єфремівна Іванова — активна просвітянка. Усе життя працювала бухгалтером, спочатку в колгоспі рідного села Шутенька Новоукраїнського району, потім в установах Кіровограда. Ця літня жінка (уже дев’ятий десяток розміняла) — автор “Книги пам’яті” свого села. Альбом з її спогадами я показала своїй мамі — як приклад, і попросила написати спогади про пережите, про рід. І мама написала. Майже через рік її не стало. Тож приклад Надії Єфремівни став запорукою того, що мої діти входять у життя, читаючи бабусині спогади. Н. Є. Іванова не лише пише спогади. З її ініціативи у рідному селі на місці, де ховали померлих від голоду в 1932—33 роках, односельці насипали могилу і встановили хрест із таблицею, де перелічено усіх поіменно… Про людську пам’ять, про уроки історії — наша розмова з Надією Єфремівною Івановою.
У мальовничому селі Успенка, що на Сумщині, живе художник, про якого знають не лише у столиці, а й у світах. Микола Бондаренко має художню освіту й потужний мистецький потенціал. Він єдиний у Буринському районі кавалер ордена “За заслуги”, отриманого від Президента України Віктора Ющенка. Професійну освіту отримав у Харківському художньому училищі, яке закінчив 1972 року. По закінченні його направили у Буди Харківської області. Мав неабиякий хист до живопису, різав гравюри на лінолеумі. Друкувати їздив до Харкова в майстерні колеги А. П. Луценка, тоді ж отримав оцінку праці: ти обдарований графік! Цей вид мистецтва, каже Микола Михайлович, — передусім інтелект, чоловіче начало, кожний штрих немов на долоні.
