І

Горезвісне обурливе висловлювання спікера Верховної Ради Кримської автономії Константінова (лютий 2012 р.) не може залишити байдужим жодного громадянина нашої суверенної держави, воно свідчить про історичне та географічне невігластво цього діяча, низьку загальну культуру та цинічну ненависть до одного з найдавніших етносів Криму. Йому пора освоїти та не забувати, що півострів з трьох боків омивається морем, яке ще в IX столітті називалось Руським (з м’яким знаком, тобто Староукраїнським, а не - без м’якого знака, тобто Російським). В Криму в роки Києворуської держави існували поряд з грецькими і руські поселення, про що свідчать і руські назви міст Корчев (Керч), Сурож (Судак), Корсунь (Херсонес). За деякими даними ще до появи слов’янської писемності від Кирила та Мефодія там існувала слов’янська писемність. Саме в Корсуні хрестився князь Володимир Святославич, майбутній хреститель України-Руси.

З четвертого боку Крим омивається внутрішньо українським Азовським (Озівським) морем. Все північне побережжя цього моря аж до самого Азова – давня українська етнічна територія, насильницьки московською окупаційною владою в часи оформлення СРСР приєднана до Російської Федерації. Спочатку це пояснювалось потребою мати найбільшій союзній республіці (чи не з найбільшим у світі приморським обширом на північному заході, півночі та сході імперії – цього їй було замало) мати свій порт і на Азовському морі Таганрог (Таганріг), але з наростанням апетиту для його «прогодування» прихоплено і два сільськогосподарські райони. Не треба забувати, що Азов відвойовано від турків за вирішальною участю запорожців, проте після ганебної поразки Петра Першого під час його авантюрного Прутського походу російському царю крім принизливого відкупу довелося повернути Османській імперії і фортецю Азов. Повторне заволодіння Азовом теж не обійшлося без українських козаків.

Східне побережжя згаданого моря теж освоєно українцями – запорожцями та їх нащадками, що після революційних подій 1917 року заявили про свою українську орієнтацію – об’єднання з Українською Народною Республікою. За це вільнолюбні кубанці були як і жителі УРСР були покарані голодомором, «розкозаченням», масовими депортаціями іноді цілих непокірних станиць у північні та східні райони Російської Федерації та заселення їх росіянами.

Після падіння під ударами османів Візантійської імперії в XV столітті, вже в наступному XVІ–му, при зайнятості практично всього побережжя Чорного моря турками або їхніми сателітами, проти турецького поневолення виступило героїчне українське козацтво. Саме запорожці виступили основними претендентами на подальше панування на Чорному морі, про що свідчать зухвалі напади їх на турецькі фортеці на Чорному морі, здійснювані в кінці ХVІ під проводом Самійла Кішки. Та особливо вдалими, прославленими на весь світ були звитяжні битви українських козаків у перші десятиліття XVII століття під проводом Петра Сагайдачного. Успішні напади на головні морські фортеці турків на півдні та заході Причорномор’я, включаючи передмістя Стамбула, взяття штурмом з моря південнокримської фортеці Кафи та звільнення ним тисяч християнських невільників з особливою силою показали всьому світові на вагомі претензії українців на повторне панування на їх природному для них Чорному морі, справедливість присвоєння імені великого українського флотоводця чоловому кораблю Військово-морських Сил України. Під керівництвом цього ж гетьмана в 1621 році під Хотином одержана славна перемога об’єднаних українсько-польських військ над турецьким султаном, що врятувала європейську цивілізацію від Османського поневолення та поклала початок занепаду імперії. Доречно нагадати, що свої переможні битви на морі та на суші український гетьман здійснив в період розквіту Османської держави, істотно похитнувши її могутність, тоді як пізніші російські полководці та флотоводці, зокрема Суворов та Ушаков здобували під час її занепаду, до того ж за найактивнішої участі українських козаків.

Серед пізніших звитяг українського козацтва варто згадати перший штурм Кримського півострова з суші під орудою Михайла Дорошенка, наступника

П. Сагайдачного, який пройшов з боями весь степовий Крим, дійшовши до столиці ханства Бахчисарая, багаторічні успішні баталії кошового Сірка, участь українського козацтва в обороні Відня в 1696 р. Одному з героїв згаданої битви Юрію Кульчицькому вдячні віденці встановили пам’ятник.