— Василю Йосиповичу, надходить 140-річний ювілей “Просвіти”. Що підготувало видавництво до цієї дати?
— Наші видання — в руслі просвітянських завдань. Намагаємося їх реалізовувати на конкретних прикладах: утвердження української мови як державної, української національної ідеї.
Наше видавництво, як багато інших на початку незалежності України, перевидавало те, що раніше було заборонено. Книжки переважно мали загальний характер: показати, яка наша мова багата, квітуча й мелодійна. Віднедавна плануємо складніші видання. Наприклад, “Нариси з етно- та соціолінгвістики”. Для звичайного читача книжка, може, й занадто складна, але людина з вищою освітою її сприйме. Подібні видання у нас вже виходили.

Книжка про історію “Просвіти” вже на виробництві. Це монографія на 840 сторінок, серйозна наукова праця. Автор її — Ольга Малюта, молодий науковець, історик. Книжка називається “Просвіти” і українська державність, друга половина ХІХ — перша половина ХХ століття”. Ідеться про функціонування Товариства у Західній, Східній і Південній Україні в умовах двох імперій: Австро-Угорської й Російської. На цю тему було опубліковано чимало. Але тут авторка зробила фундаментальне дослідження про роль “Просвіти” у формуванні національної свідомості українського народу, а також про діячів “Просвіти” як державників. На їхню думку зважали, неодноразово обирали до складу державних дум у Російській імперії, до австрійського парламенту. Досвід, який вони здобували в роботі цих законодавчих органів, згодом знадобився у побудові українських державницьких структур.
У книжці подано фото й біографії понад двохсот просвітян — відомих широкому загалові й тих, що їхні документи зберігалися у різних архівах.
У деяких розвідках ідеться про просвітян, дані про яких далеко не повні. Наприклад Пантелеймон Йосипович Блонський, лікар, громадсько-політичний і державний діяч. Рік і місце народження невідомі, рік і місце смерті — також. Навіть фото немає. Але знаємо, що він був активістом в УНР, членом подільської “Просвіти”. Тому ця книжка розширює наші уявлення про Товариство.
Інколи достатньо прочитати чиюсь біографію, і вже уявляєш, як діяла “Просвіта”, які ставила завдання і які люди її представляли.
— Просвітяни з областей надсилають матеріали про роботу. Ці матеріали також плануєте видати окремою книжкою?
— Десять років тому, до 130-річчя “Просвіти”, вийшла книжка “Просвіта”. Історія та сучасність”. Зараз готуємо перевидання до 140-річчя. Книжку доповнять історичні матеріали, нещодавно знайдені в архівах, а також сучасна інформація про справи просвітян.
Дуже добре, що молоді науковці цікавляться цією темою. Потрібно їх всіляко підтримувати й надавати можливість видаватися.
Одним із завдань “Просвіта” завжди ставила видання книжок для народу. Виходили книжки прості, дешеві, на різну тематику. Вони потрібні, щоби повернути людям або сформувати національну свідомість. Однією з причин поразки українських визвольних змагань і УНР була несформована національна свідомість. Була велика армія, багато патріотів, але широкі маси не підтримали. Цим скористалися більшовики, що дешевими гаслами фактично змінили свідомість людей, обдурили їх. Можна провести паралелі з сучасністю: якби в наших людей була висока національна свідомість, ми уникли б багатьох проблем.
В умовах Польської держави в Галичині “Просвіта” проводила колосальну роботу попри те, що Польща здійснювала шовіністичну політику, хоч і не настільки жорстку, як більшовики. Фактично “Просвіта” виховала українських націоналістів і майбутніх воїнів Української Повстанської Армії. Визвольні змагання в Галичині тривали понад 10 років, адже їх підтримувало місцеве населення. Без цього ті одчайдухи, які були в лісах, криївках, просто не витримали б. Їхні гасла, мотиви роботи ми успадкували й діємо відповідно до нинішніх умов.
Видавничий центр зареєстровано 25 квітня 1995 року. Про наші новинки, здобутки писало чимало газет. Так, ми вдячні газеті “Слово Просвіти”, що на її шпальтах повідомляють про те, що в нас відбувається. Чимало авторів, які дописують до газети, невдовзі стають нашими авторами, матеріали, які друкувалися в газеті, згодом виходять окремими книжками. Наші спільні автори — Степан Наливайко, Іван Ющук, Олександр Пономарів, Олександр Коновець, дослідник історії “Просвіти”, Анатолій Погрібний, лауреат Шевченківської премії, книжки якого в нас виходили.
— Чи вдається Видавничому центру підтримувати письменників?
— Намагаємося публікувати найкращі твори сучасних українських письменників. З розумінням ставимося до того, що одним з ініціаторів створення нашої громадської організації була Спілка письменників України. Прислужилися тому, що наше товариство утвердилося, Юрій Мушкетик, Дмитро Павличко, Борис Олійник.
Зараз НСПУ переживає не найкращі часи. В міру можливостей підтримуємо письменників. Усім не можемо допомогти, але деякі наші художні видання мають значний суспільний резонанс. Це можна сказати про Миколу Воробйова, творчість якого відзначено Національною премією України імені         Т. Шевченка, збірку віршів Василя Герасим’юка “Папороть”, яку 2006-го визнано книжкою року. Вийшли друком прозові твори Миколи Стеблини, Любові Пономаренко, публіциста Вадима Пепи.
— Колись “Просвіта” видавала переважно прості дешеві книжки на газетному папері, з чорно-білими ілюстраціями. Тепер по-іншому?
— Це питання дискусійне. Дехто й нині відстоює думку, що потрібно випускати книжки великими накладами, на дешевому папері, у м’яких палітурках, головне — поширювати знання. На мій погляд, навряд чи таким способом можна досягти успіху. Книжка — це інтелектуальний продукт, який повинен бути ошатним, в гарній кольоровій обкладинці. Живемо в умовах ринку, конкуренції. Навряд чи можна зважати на те, що наш читач бідний. Якщо в людини є бажання, то вона не пошкодує кількох десятків гривень, щоб придбати високоякісну книжку. Видання стає набутком сім’ї на багато поколінь. Можемо похвалитися книжкою Радислава Радишевського та Володимира Свербиуса “Іван Мазепа в Сарматсько-Роксоланському вимірі високого бароко”.
Але є інша крайність: книжки з Америки, Європи, перекладені українською, де дуже багато ілюстративного матеріалу, а тексту обмаль. Навряд такі видання служитимуть інтелектуальному розвитку.
— Чи можна в сучасних умовах суттєво збільшити наклади?
— Усе впирається в розповсюдження. Книжки потрібно десь зберігати, продавати. У нас такої можливості немає. Раніше була державна система книгорозповсюдження. Видання з друкарні забирали в “Укркнигу” або “Укоопспілку”. Нині про відродження цієї системи лише розмовляють. Навіть у столиці книгарень мало. У центрі — “Наукова думка”, “Знання”, “Сяйво”. За ці приміщення триває постійна боротьба.
Мережа магазинів “Літера” іноді бере по 5—10 примірників, здається, лише для того, щоб показати, що в них є український куточок.
— А продавці з ринку на Петрівці  книжок у вас не беруть?
— Часом беруть, але лише дитячу літературу. Наприклад “Виручалочку” Ігоря Січовика видавали кілька разів по 10 000 примірників. Загальний наклад певно, до              50 000. Але це одиничний випадок.
— Чи є перспектива змін на краще?
— Усі ми перебуваємо у фокусі загальнополітичних, загальноекономічних подій. Нині нас тримає те, що наша праця немарна. Постійно вдосконалюємося. Книжки виходять добротні, ошатні, добре ілюстровані. Людям це подобається, до нас звертаються автори, знаходять кошти на видання. Нашими книжками цікавиться молодь. Часом телефонує хтось здалека, просить надіслати нашу книжку. І це приємно.
Нас підтримує Товариство “Просвіта”. Книги, які воно замовляє, розповсюджують у бібліотеках.
Пам’ятаю, 1992—93 року, за президентства Кравчука, люди повірили, що створюється нова Українська держава, і потрібно жити за новими законами. До нас приїжджали книготоргівці з Донецької, Луганської областей по книжки, були замовлення зі шкіл інших закладів освіти. Але тільки 1994 року новий президент сказав фразу про другу державну — російську мову, весь процес зупинився.
Шкода, що нині не функціонує парламент, адже черга доходила до розгляду законів про мову, автори яких Павло Мовчан, Володимир Яворівський. Якби була чітка державницька політика, тоді, можливо, ситуація змінилася б, інакше перспективи нерадісні.
Чомусь так сталося, але зникло бажання читати художню літературу в тих, хто береться керувати державою. Їм ніколи читати. А душа кожної людини потребує підживлення, яке дає високоякісна художня література. Не можна вважати культурною людину, що не читала класики, але не можна читати лише класику, бо є й сучасні письменники.
Добре, що в нашому видавничому середовищі деякі люди беруть на себе місію закликати громадськість до читання, проводячи різні акції. Це Олександра Коваль, президент Форуму видавців у Львові, Олександр Афонін, президент Асоціації книговидавців і книгорозповсюджувачів, Костянтин Родик, який проводить конкурс “Книжка року”, брати Капранови, інші ентузіасти.
Наш автор з Тернополя Арсен Паламар привіз текст нової книжки. Він зокрема сказав: “Українців-патріотів треба довго “шліфувати”, особливо тих, хто береться керувати державою. Для цього потрібно дуже багато чинників, і серед них — їхнє бажання читати літературу —  і філософську, й історичну, й художню”.
— Ви очолюєте обласне об’єднання ВУТ “Просвіта” імені Тараса Шевченка. Чим займається об’єднання?
— Втішає те, що обласна “Просвіта” діє. Майже в кожному районному центрі працюють ентузіасти. Їх не треба спонукати, вони заслуговують найкращих слів похвали й підтримки. Це Валентина Донець у Вишневому, Олександр Дробаха у Вишгороді, Володимир Іванців у Білій Церкві, Тетяна Устимівська у Володарці, Тетяна Петровська в Софіївській Борщагівці, Євген Букет у Макарові. За підтримки обласної адміністрації в листопаді планують провести свято “Просвіти” до 140-річчя, у деяких районах також відзначатимуть ювілей. Якщо є можливість, намагаюся брати участь у їхніх заходах. Організацію треба розширювати.
Не лише в Київській області, а й в інших “Просвіта” тримається переважно на людях з життєвим досвідом, які багато розуміють і знають. Залучаємо молодих, але, на жаль, зазвичай ненадовго. З часом вони йдуть в інші структури — ставлять перед собою кар’єрні цілі, бо десь є кращі можливості себе виявити. Людей треба націлювати допомагати їм.
— Які Ваші власні творчі плани?
— Готую чергову збірку віршів, можливо, зроблю цього року, а може,  наступного. Часових обмежень не ставлю. Дехто дуже трепетно ставиться до своїх ювілеїв, я — ні. Були публікації, добірки в пресі, щось пишеться.
Радію, коли в друзів щось добре виходить. Приміром, цікаву книжку подав Василь Осадчий, думаю, що його треба підтримати.
Добре, коли з’являються високоякісні книжки. Прози сьогодні навіть більше, ніж поетичних творів. І це добре, хоч хорошої поезії, гадаю, все одно замало.
Міркую над тим, щоб не просто щось видати, а щоб книжки претендували на високі відзнаки, щоб привернути читачів саме до них. Вважаю, що наша література піднялася високо і за змістом, і за художнім рівнем. Отже, українські видавництва працюють недаремно. А якщо серед найкращих і наша книжка — це особливо втішає.

Спілкувалася Надія КИР’ЯН

Всеукраїнський культурологічний тижневик "Слово Просвіти"