Мета конференції — обмін результатами наукових досліджень щодо причин та наслідків Голодомору 1932—1933 рр. в Україні та інших реґіонах колишнього СРСР; обговорення сучасних проблем правової оцінки Голодомору в Україні 1932— 1933 рр.; розроблення рекомендацій щодо вдосконалення державної політики у сфері відновлення та збереження національної пам’яті українського народу.

Участь у заході взяли провідні українські та закордонні дослідники Голодомору, представники центральних органів виконавчої та законодавчої влади, громадських організацій, ЗМІ. Зокрема академік НАН України, в.о. голови Українського інституту національної пам’яті Ігор Юхновський; академік-секретар Відділення історії, філософії та права НАН України Олексій Онищенко; член-кореспондент НАН України, доктор економічних наук (Інститут демографії та соціальних досліджень НАН України) Елла Лібанова; суддя Богдан Футей, Владислав Верстюк (Український інститут національної пам’яті); Станіслав Кульчицький (Інститут історії України НАН України); Віктор Кондрашин (Пензенський державний педагогічний університет ім. В. Бєлінського); професор з Мельбурна Стефан Віткрофт; д-р Роман Сербин (Монреаль); професор Університету Альберти Іван-Павло Химка (Едмонтон, Канада); д-р Інституту національної пам’яті Роберт Куснєж (Краків, Польща); доктор економічних наук Ірина Курило (Інститут демографії та соціальних досліджень НАН України) та інші.
Учасники конференції розглянули й тезу про те, що голод 1932—1933 років переживало населення інших реґіонів Радянського Союзу — Поволжя, Казахстан, Кубань. Але Голодомор в Україні вирізнявся штучністю і зумисністю, спрямуванням на нищення осердя української нації — селянства.
Пробуджена Українською національною революцією 1917—1921 років Україна швидко відроджувалася, маючи значні людські й економічні ресурси. Політика українізації на кінець 1920-х років вийшла далеко за межі, які встановили більшовики. Зростання української національної свідомості набуло загрозливих для більшовиків масштабів. Відмова радянської влади від Нової економічної політики і посилення тиску на українське селянство спричинили масовий спротив селян. Поруч із соціально-економічними вимогами українське населення висувало гасла за відновлення власної державності.
Саме з цих причин радянське керівництво зробило акцент на фізичне знищення української нації, передусім села, виснаження матеріальних і духовних ресурсів України. Влада намагалася деморалізувати інтелігенцію і зробити з постголодоморних українських селян покірних і безвільних колгоспників. Тож Голодомор використали для придушення прагнення української нації до незалежності, знищення соціально-економічної бази української національної ідеї. Тому Голодомор 1932—1933 років в Україні, згідно зі статтею 2 Конвенції від 9 грудня 1948 року про запобігання злочину геноциду та покарання за нього, дає підстави стверджувати про геноцид українського народу.

Всеукраїнський культурологічний тижневик "Слово Просвіти"