|
Польський поет-романтик, якого Адам Міцкевич називав кращим слов’янським поетом,  пам’ятник якого прикрашає старовинний Краків, чиї твори просив надіслати Тарас Шевченко, будучи у засланні, народився в с. Богатирка Ставищанського району Київської області. Його ім’я – Богдан Юзеф Залеський (Zaleski) (1802-1886). 27 вересня у Київському будинку вчителя пройшов літературно-художній вечір «Душа моя належить Україні», що був присвячений нашому землякові, видатному польському поету Богдану Залеському. Підготувала захід та була ведучою вечора пані Вікторія Радік – голова Київського національно-культурного товариства поляків «Злагода» («Zgoda»). Пані Вікторія є також художнім керівником ансамблю українсько-польського фольклору «Ластівки – яскулки (yaskόłki)», виступи якого були складовою чудового мистецького свята. На вечорі були присутні також представники польського посольства.
Пані Вікторія Радік зацікавилась постаттю цього польського поета після нещодавньої публікації в газеті «Dziennik Kijowski» історичної розвідки просвітянина, відповідального секретаря Київської «Просвіти» Григорія Куценка. Інтерес Григорія Петровича до Залеського не випадковий . Адже вони – земляки, їх батьківщина – c. Богатирка під Ставищем. Не кожне село може похвалитися такими історичними постатями, от і зродилась у пана Куценка думка – повернути саме односельцям пам’ять про славного земляка, бо в університетських колах на академічному рівні ця тема, звичайно, присутня. А що про це знали ще недавно школярі, вчителі саме в Богатирці? А нічого! – і це несправедливо. Не треба довго пояснювати, чому таким важливим є на сьогодні питання повернення історичної пам’яті. Місцева влада підтримала просвітянина. Вже і одна з вулиць села носить ім’я поета, про що повідомив присутніх на вечорі голова сільради Юрій Деркач. Та це тільки початок повернення до рідного краю, до своїх витоків видатного слов’янського поета, який писав і польською, і українською, для якого Україна була великою легендою і великим міфом, який він сам і вибудовував, і який вибудовував його. Присутній на вечорі професор Київського національного університету ім. Т.Шевченка пан Ростислав Радишевський, перу якого належить багато перекладів з польської поезій Залеського, відзначав незаперечний вплив українського періоду в житті поета на формування поетично-романтичного світосприйняття, адже його дитячі та юнацькі роки пройшли в Україні, і лише по закінченні школи по вищу освіту він поїхав до Польщі, де прожив біля десяти років. Слов’янський період в житті поета був не таким вже й довгим. Можливо, тому він і став кращим слов’янським поетом свого часу, що з далечини тема рідного краю бачилась йому виразніше. Революційна діяльність примусила молодого поета вже в 1831 році емігрувати з Польщі, жив головно в Парижі. Проживши довге життя, до кінця днів своїх він так більше і не побачив ні України, ні Польщі. Природно, що своїм вільнолюбством він викликав вороже ставлення до себе як царського режиму Російської імперії, так і радянської влади. Тому-то з величною постаттю поета світового рівня і, до того ж, – нашого земляка, – ми знайомимося лише тепер. В поезії Залеський часто звертається до України, теми козацької минувшини, природи рідного краю. За його поетичними творами, кажуть, можна скласти гербарій Київщини тих часів. На смерть Т. Шевченка Залеський написав вірш «Тарасова могила», з яким познайомили присутніх читці. До низки поезій Залеського, на зміст і форму яких мали вплив також українські народні пісні, складено музику, в тому числі і Ф. Шопеном. Усе було цікавим і доречним на вечорі – і змістовні виступи науковців, які відкривали присутнім нові поетичні світи, і мистецьки виконані вірші та пісні на слова поета. У Богатирці вірять, що прийде день, коли у селі з’явиться пам’ятник поетові, а поки що готуватимуться до великого поетичного свята, допомогу в організації якого пообіцяло польське посольство. До просвітян хочеться звернутися такими словами: поцікавтесь своїми земляками, відкрийте прийдешнім поколінням забуті або замовчувані імена, поверніть славу рідної землі нині живущим. Це дає ґрунт, на який можна твердо обіпертися, і дає крила, які піднімають над буденним. На закінчення – зворушливі рядки з поезій Залеського в перекладі Р. Радишевського: З ПОЕЗІЇ «ДУХ СТЕПУ»
І МЕНЕ МОЯ МАТИ ВКРАЇНА МАТИ РІДНА Й МЕНЕ, СВОГО СИНА, ПРИГОРТАЛА ВОНА В РАНКИ СИНІ ЧАРІВНИЦЕ, ВОНА В РАНКИ СИНІ НА ПОВІТРІ ПІД СПІВИ ПТАШИНІ… …………………………………………………………… І СПІВАЛА З ЧУТТЯМ, ЯК МАДОННА… * * * …І НІКОЛИ НІДЕ І НІКОГО ТАК НЕ ПЕСТИЛА МАТИ ЧУТЛИВО… ЛІТ НЕ ЗНАЮ ТАКИХ Я ЩАСЛИВИХ… Ольга ПУГАЧ
|
