Мова є тим чинником, що встановлює "природнi" межi нацiї, при цьому, будучи унiкальною системою свiтобачення й самовираження окремої нацiї, виступає не лише засобом спiлкування, а й дає змогу представникам цiєї спiльноти розумiти одне одного на глибинному, пiдсвiдомому рiвнi. [Любов Мацько]
Ніна ВІРЧЕНКО, доктор фізико-математичних наук Євген Вікторовський (1926 – 1956) – “диво” у математиці. До останнього подиху свого життя він не залишав улюбленої праці, бо страшенно спішив викласти хоча б схему своїх фундаментальних результатів з якісної теорії диференціальних рівнянь. Він запропонував новий ефективний метод побудови розв’язків, фактично заклавши перші вагомі цеглини у фундамент теорії оптимального керування. Деякі з його наукових результатів стосуються і нелінійних інтегральних та диференціальних рівнянь з частинними похідними.
У 1956 р. Є. Вікторовський захищає кандидатську дисертацію “Интегральные кривые разрывного поля направлений”. За цю роботу Спеціалізована вчена рада радіотехнічного факультету КПІ одностайно присудила йому науковий ступінь доктора фізико-математичних наук. Є. Вікторовський встановив розв’язки математичних проблем, над якими безуспішно “билися” відомі вчені – Каратеодорі, Маршо, Заремба, Кнезер, Фукухара та ін. Опубліковані праці Є. Вікторовського становлять нові вагомі сторінки в якісній теорії диференціальних рівнянь. “Кажуть, – писав недавно проф. Л. Дундученко, – що американські математики декілька робіт Є. Вікторовського таки знайшли, оцінили їх надзвичайно високо, назвали побудоване Вікторовським поняття розв’язку задачі як “розв’язок у смислі Вікторовського”, а його конуси напрямків – “воронками Вікторовського”, на жаль про це Вікторовський не дізався. Отож, коротенько про родовід Євгена Вікторовського. У 1850 р. приїхав до Києва із Саксонської Швейцарії Вільгельм Крістер, купив 38 десятин землі, вкритої лісом, на околиці міста (у Пріорці), розчистив і посадив культурні рослини, саджанці яких виписував із Бельгії, Прибалтики і т.д. З 1890 р. після смерті Вільгельма його син Юліус (дід Є.Вікторовського) успішно продовжує батькову працю, у віці понад 40 років одружується з дівчиною-киянкою Пелагією. Пелагія Іванівна (бабуся Є.В.) – прекрасна дружина, працьовита людина, народила семеро дітей. Не стало Юліуса Крістера в 1916 р.; потім деякі з роду Крістерів емігрували, а ті, що лишилися тут, “випили” нелегку чашу в 30-ті роки. Одна із дочок Ю.Крістера – Надія – вийшла заміж за випускника Києво-Могилянської академії Євгена Вікторовського (працював учителем історії, загинув 1937 р.). Двоє їхніх дітей – Люба (старша на рік від Євгена) і Євген (нар. 9.Х.1926 р.) – ростуть, оточені змалку безмежною батьківською любов’ю, у світі музики, шахів, книжок… Маленький Євген – “вундеркінд”, з 1-го класу “перескакує” у 4-ий… У роки війни хлопця було примусово вивезено на роботу до Німеччини. Повернувшись до Києва, Євген екстерном закінчує 1-шу вечірню школу робітничої молоді (1949 р.) і вступає до Київського педінституту на фізико-математичний факультет, який блискуче закінчує у 1952 р. Професор Є.Я.Ремез помітив незвичайні математичні здібності першокурсника і за його рекомендацією Євгена переводять на ІІІ курс. Його рекомендують до аспірантури при кафедрі математичного аналізу педінституту, та чомусь не здійснилась ця рекомендація: випускника Є.Вікторовського посилають у глухе село Черкаське (на Донеччині) учителем математики, хоч і тут він працює із запалом, веде математичний гурток для учнів тощо. У 1953 р. неабиякими зусиллями проф. В.Зморович буквально “витяг” Є.Вікторовського з “глибинки” і запросив на роботу до КПІ асистентом кафедри вищої математики. Із студентами Є.Вікторовський працював із захопленням, виявляв значний педагогічний хист, надзвичайну працьовитість. Студенти любили його за яскравий, нестандартний талант. Поступово його ім’я стало відомим на всіх факультетах КПІ, воно набуло ореолу винятковості, геніальності, він дивував усіх потенціалом свого мозку, найсильніші студенти “бігали за ним хвостиком”, щоб якомога довше поспілкуватись на перервах, на консультаціях…Якось запитали Є. В., коли і як він працює над математикою, оскільки ніколи не бачили його з ручкою та папером. Він відповів: "Я розв'язую задачі вдома або подумки, доки їду в трамваях. Дорога забирає у мене півтори-дві години часу та стільки ж, поки добираюся додому. От у цей час я активно працюю. Скажу більше, якщо мені не вдається розв'язати задачу, проблеми, побудувати доведення твердження подумки, то ручка та папір не допоможуть мені..." У своїх спогадах проф. Л. Дундученко писав: „Його ім'я, як і життя, промайнуло яскравим метеором - болідом; цей самородок – син Землі Української, пішов у космічну нескінченність, залишивши свої математичні відкриття, математичні здобутки – як безцінний дарунок – наступним поколінням”. Статтю опрацьовано і надано в скороченому вигляді, передруковано з газет „Урядовий кур’єр” за 27.02.2008 р., №38 та „Київський політехнік” за 20.02.2007 р., №5.
Володимир Базилевський. Замінований рай
Мова: Українська Рік видання: 2018 Кіл-ть сторінок:...
Цей день в українській історії
19 квітня 1783
Указом Катерини II Крим приєднаний до Росії. Указ став підсумком тривалого суперництва Російської та Османської імперій за володіння і контроль над стратегічним плацдармом на півночі Чорного моря. Заручившись у 1782 році підтримкою Австрії, наступного року Росія окупувала Крим, і маніфест Катерини II лише закріпив фактичний перехід півострова під владу російської корони
19 квітня 1885
У Петербурзі у 68-річному віці помер видатний український історик, етнограф, письменник Костомаров Микола Іванович (історична драма «Сава Чалий», трагедія «Переяславська ніч», монографії «Богдан Хмельницький», «Руїна», «Мазепа», «Останні роки Речі Посполитої»)
– Що є – життя? – Життя – це праця. – Лишень? – Ні! Ще – мрія! З найромантичніших мрій людини – «Я б Землю покинув та в небо злітав!»
Щоб в небо злітать, пот...
Ніна ГНАТЮКХоч би скільки разів перечитувала Тараса Шевченка, завжди знаходжу щось нове, за словами Ліни Костенко, якийсь безсмертний дотик до душі. Так було ...
