„У ОДНІЄЇ ЖІНКИ ЗАБРАЛИ НАВІТЬ ВУЗЛИК З ЇЖЕЮ, СХОВАНИЙ У КОЛИСЦІ З ДИТИНОЮ...”
Я народився 1923 року в с. Синьооківка Золотоніського повіту Полтавської губернії, де й проживав під час голодомору. Було мені 10 років, як нашу сім'ю (дід, баба, батько, матір, та ще троє братів) застав той страшний голод. Починалось все зі створення у селі колгоспу в 1929 р. Звичайно, вимагали записуватись у члени колгоспу. І, що цікаво, роздавали вже готові бланки, де замість тебе написано: «Я, ПІБ., прошу зарахувати мене членом колгоспу». Грамотний ти чи ні—лише підписуйся, і завтра вже — на роботу!Під кінець колективізації, що припало на 1933 рік, норми хлібоздачі стали особливо відчутними. Врожаю, звичайно ж, людям вистачило б, але забрали все: зібрали хліб, зсипали, підкотили машини і... не лишилось нічого. Позбавили зібраного врожаю і одноосібників — вони були багатші за інших і не хотіли вступати до колгоспу. А в якому значенні «багатші»? Та мали плуг, борону та латані штани! А їх — в Сибір, на північ... Щодо розкуркулення, то це робили «активісти» — свої ж люди на селі. Забирали майно, хати, потім роздавали, або й самі в них жили. Вони ходили по хатах, забирали все, що вродило; останнє кіло жита... Пам'ятаю, зайшли до однієї жіночки і не залишили навіть вузлика з їжею, що був схований у колисці з дитиною.А в колгоспі страшна була праця. Вдень жали, вночі мололи. Батько носить, мати в'яже; за роботу дадуть хліба черствого з відходів, який несуть додому. Раз на день варили в полі баланду з макухи. Та й то, не їли батьки, а несли своїм дітям.Працювали за трудодні — 12 копійок та 200 грамів хліба. Грошей в руках ніколи не тримали — вони одразу ж в кінці року перераховувалися державі як податки (головне — за землю, скотину). Та ще й доплачувати мали: візьмеш молока (щасливий, коли є корова), чи ягід, чи фруктів яких (як-от, груш-дичок), донесеш на базар, віддаси за копійки, та й сплатиш свій борг державі. А як ні—залишишся без корови, без нічого.Податки тоді були страшні. Навіть порося не мав права ніхто різати без відома: маєш зареєструвати, здати шкуру. От як утаїш, у сінях чи в хліві заріжеш — то й виживеш. М'ясо, молоко, яйця, телятко навіть —- маєш здавати. І виходить, що рік пропрацюєш — і даремно. Так і залишались люди без нічого. Голодували.Головне ж, що рятувало нашу сім'ю — корова. Вип'єш по скляночці молока, то вже й є щось. А так, на берег ходили, рвали і варили рогіз. А він же варений — страшний. Тягнеться, як гума, що й не підчепити.Збирали на їжу і зелень, бур'янець, а особливо — «калачі» (з них і зернятка їли). Рятувалися шпичаками від очерету, їли й картоплю гнилу та смердючу, цукрові буряки. Здирали на жорнах якесь зерно, товкли в ступах, та й вкидали жменьку у воду —аби тільки навар був. Не залишилось у дворах ні котів, ні собак. Навіть конину їли; а от корову, як не важко було годувати, але тримали. Пристосовувались люди ловити і горобців.Пам'ятаю, як врятував нас від голоду батько. Цілий місяць їздив він, у Херсоні був, — думали, що й у живих вже нема. А він повернувся, привіз величезну хлібину та 200 кг борошна. Вижили.Їли коли і як доведеться — чи тричі на день чи й зовсім не їли. Але — обов'язково разом, всією сім'єю, з однієї миски. Хто скільки встиг схопити — стільки й з'їв. Та страшний був тоді не лише голод. Ходила епідемія тифу. Від цієї хвороби вимерло людей багато. В моєму роду така доля спіткала дядька й бабу Катерину, а ось від голоду — нікому не прийшлося. Від тифу того всередині тіла все палало; аж розчавлювало. Так тривало з тиждень; якщо витримаєш — виживеш. Пам'ятаю, батько й матір з тифом у лікарні, дід і баба, брати мої — хворі; а я, ледь піднявшись після хвороби, — на вулицю. Висмикнув кулик сіна, топірцем посік, попарив — та й нагодував корову. Літрів 4 потому давала. Як не було чим корову годувати, то й хату розкривав — бо ж із сіна намішаю з теплою водою — то й було що дати. Без корови, землі вижити було практично тоді неможливо, тож і помирали люди, особливо в містах, а допомоги від держави — ніякої.Ходили навіть чутки про канібалізм, але конкретно про це я не чув і не бачив.Маю сказати й про долю красивої церкви, що була в нашому селі (а воно мало приблизно 300 дворів). Любили люди церкву, ходили туди, а 28 квітня, на Пречисту, святкували Храм. З'їжджалися кіньми, возами звідусіль. А в 1933-му — не було свята... Пуста стояла наша церква — ніхто в ній не правив. Колективізація... Ікони порозтягувані, а приміщення — для зберігання зерна колгоспного. Згодом, у 1938 році якийсь «бандит» розпорядився зняти й дзвони. Розтягли. Спалили. Зараз — стоїть на тому місці магазин.Щодо життя в податковій школі, то діти ходили голодні й холодні. Нікого там не годували. Та ще й зима тиснула страшними морозами та снігами, що не можна було й з хати вилізти. Сидить, бувало, мати вдома, щоб дитина в школу сходила — бо ж одягу на всіх теплого не вистачало. Робили його з шерсті овець, конопель: сіяли, мочили, пряди на полотно. І з того шили. Пам'ятаю, і торбина з книжками була полотняна, цупка. А до школи йти — 5 км. От виходив я на пагорок якийсь, сідав на торбину ту, і — вниз!Ще зі шкільних років пригадую таку історію. Вчився я за умов великого контролю й несвободи. І ніхто не мав права сказати слова всупереч тому, що тобі скажуть робити. Мовчи і люби вождя.І от почув я якось від одного свинаря, що мав за корову сплатити податок, такого вірша:Ні корови, ні свині —Тільки Сталін на стіні.Він указує рукоюКуди їхать за мукою.Так я той віршик і розказав у школі, а це почула учителька. На щастя, вона передала це моєму батькові, а не комусь вище!.. Інакше, попало б не мені (а мав я тоді велику прочуханку), а батька— на другу ніч забрала б міліція, і — в Сибір... Страшні були часи.
Усі мали жити і мовчати, жити в страшенному гніті. Жити? Ні, виживати! І нехай діти наші не відчують і не побачать того, що ми пережили!
Іван Сергійович КАПЛЯ, нині житель Черкаської обл.
З газети „Народний лікар України”, вересень 2008 року.
Володимир Базилевський. Замінований рай
Мова: Українська Рік видання: 2018 Кіл-ть сторінок:...
Цей день в українській історії
15 травня 1902
Народився Гуєцький Семен Натанович, український живописець, заслужений діяч мистецтв України
15 травня 1897
Народилася Божейко Володимира Іванівна, українська піаністка і педагог
15 травня 1873
Народився Скоропадський Павло Петрович, генерал, гетьман України
15 травня 1902
Народилася Сахновська Олена Борисівна, український графік
15 травня 1927
Народився Платонов Анатолій Георгійович, український живописець, заслужений художник країни
15 травня 2003
Пішов з життя Никонов Геннадій Миколайович, радянський конструктор стрілецького озброєння, творець автомата АН-94 «Абакан».
15 травня 1942
Помер Пивоваров Григорій Леонтійович, український скульптор
15 травня 1935
Народився Сахалтуєв Радна, український художник і кінорежисер-мультиплікатор («Легенда про полум'яне серце», «Чарівник Ох» і «Каїнові сльози»)
15 травня 1867
Народився Дрімцов Сергій Прокопович, український композитор, хоровий диригент, фольклорист, заслужений артист України
15 травня 1859
Народився Саксаганський Панас Карпович, український актор і режисер, театральний діяч, засновник Народного театру в Києві
15 травня 1935
Народився Радна Сахалтуєв
український художник і кінорежисер-мультиплікатор («Легенда про полум'яне серце», «Чарівник Ох» і «Каїнові сльози»)
15 травня 1859
Народився Панас Саксаганський
український актор і режисер, театральний діяч, засновник Народного театру в Києві; брат Івана Карпенка-Карого.
15 травня 2007
Міжнародний день сім’ї
15 травня 2004
Помер Вінграновський Микола Степанович
український письменник і кінематографіст
15 травня 1115
На Русі фундирувалося перше православне свято — День пам'яті князей-страстотерпців Бориса і Гліба
15 травня 1857
Народився Чайковський Андрій Якович, український письменник
15 травня 1848
Почала видаватися у Львові «Зоря Галицька»
15 травня 1648
Битва під Жовтими Водами
між повсталими українськими козаками під керівництвом Б. Хмельницкого і авангардом військ Речі Посполитої.
Коли певною мовою перестають спілкуватися діти — це свідчить про серйозну загрозу її зникнення. Для маленького українця, що зростає в зросійщених містах, важ...
1927 року за сценарієм Павла Нечеси (Миргородського) було знято фільм «Борислав сміється» (в прокаті «Королі воску»). Режисер і оператор фільму Йосип Рона, х...
14 березня 2012 року (в середу) «Україна молода» опублікувала матеріал Валерія Бобровича «Похибка сценарію» та цитату історика Володимира Вятровича: «Той арг...
Шановне товариство!
Пропонуємо вам познайомитись з однією з багаточисельних проблем, які існують у нашому просвітянському просторі. Мова йде про повну ...
