Пізніше викладав в Успенській школі малювання і креслення, працював над оформленням інтер’єрів, завідував художньою майстернею в місті Бурині. Хоч би за що брався майстер: чи за екслібриси (а їх у нього вже понад 500 — чорно-білих і кольорових), чи працював над циклами станкових робіт — завжди демонстрував не лише філософський підхід до кожної композиції, а й оригінальний стиль. У творчому доробку майстра понад 500 естампів. Ось лише найважливіші цикли, виконані у 1980—90-ті роки: “Слово о полку Ігоревім” (80 аркушів), “Шевченкіана” (20 станкових гравюр), серію з 60 портретів, вигравіруваних у два кольори (червоно-чорні) “Корінням із Сумщини” було присвячено землякам, яких доля розкидала по світах. А ще “Хата моя, біла хата”, “Знищений храм” тощо.
Та чи не найважливішим у творчості талановитого художника і патріота стало звернення до теми, замовчуваної й офіційно заперечуваної державною правлячою верхівкою СРСР, — геноциду. Ще в дитинстві М. Бондаренко уважно слухав і запам’ятовував розповіді старших про нелегке селянське життя, найстрашніший, найжорстокіший Голодомор 1932—1933 років, про який говорили боязко й неохоче. Збирати свідчення почав у 1987—1988 роках. Про цю трагедію України знали й писали лише на Заході. Конґрес США ще 1988-го офіційно визнав Голодомор 1932—1933 років геноцидом українського народу, тоді ж це зробила Міжнародна комісія юристів. Наслідки трагедії відчуваємо й сьогодні, адже крім геноциду професор соціології Лондонського університету Ентоні Д. Сміт визначає ще й етноцид — культурне поглинання та етнічне перемішування. Ці обидва види нищення етносу більшовицький уряд застосував до української нації у XX столітті.
До 70-річчя трагедії вперше у Києві було проведено Міжнародну наукову конференцію “Три Голодомори в Україні у XX столітті: погляд із сьогодення”. Один з її учасників Валентина Борисенко у матеріалі “Усні свідчення про геноцид” розповідає, як за спеціально розробленою програмою-запитальником студенти історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка влітку 2002 року записували свідчення про голод у селян низки областей України, зокрема й Сумської.
Ось свідчення Ганни Спориш, 1912 р. н., c. Сміле Роменського р-ну Сумської обл.: “Їли гнилу картоплю. Люди були дуже слабі: йде людина, потім впаде — й захолола. Пухли від голоду. Ходили бригади з залізними палками й забирали всі їстівні запаси. Приймали чужих дітей-сиріт в сім’ю, хто міг.
Моя тітка Наталка Шаповал, її чоловік Федір і троє дітей — усі померли… Чоловіки їздили підводою й забирали мертвих і скидали в яму. Дожились до того, що люди їли людей.
Страшний був голод! Боже-Боже!”
Марія Корнусь, 1921 р. н., с. Сміле Роменського р-ну Сумської обл.: “Зробили голод. Загонили людей у колгосп. Серед хати в нас була викопана яма і діжка з зерном стояла. Вони ходили і стукали палками і забрали. Ліжники гарні позабирали. П’ятеро моїх братиків умерло: Гриць, Павлик, Хведя, Андрій, а Сашка на війні убито. Я одна зосталась тільки горювати” (Пам’ять століть. Україна. Травень, червень. — № 3 (42). — 2003. — С. 71.).
Оскільки всі продукти відібрали, селяни споживали котів, собак, голубів, горобців, ворон, пташині яйця, мишей, мертвих тварин. Малі діти в нестямі від голоду ловили і гризли різних комах (хрущів, бабок, метеликів), гусінь їли разом із листям.
Під час збирання матеріалу Микола Бондаренко відкрив для себе “меню”, в яке важко повірити. З рослинної їжі вживали пирій і конюшину, коноплі й лепеху, кропиву й чортополох, суцвіття липи й акації, лободу і вербові котики, листя подорожника і мокрець, а ще кору осики, берези, очерет, жолуді… Прийшло рішення графічними засобами відобразити цей жахливий гербарій, додавши до нього записані художником рецепти приготування “їжі”. Так виник унікальний за ідейним і художнім задумом цикл робіт “Україна. 1933: Кулінарна книга”, до якого увійшло 89 ілюстрацій. Наприкінці 1980-х почав ретельно замальовувати з натури флору і фауну краю, визначився з композиційним рішенням. В основу більшості графічних аркушів (37х26 см) лягло чорно-біле зображення вікна, хрестоподібна рама якого сприймається як тяжкий хрест, який довелося нести мученикам, жертвам геноциду. Зображення рослин, комах чи тварин на шибках — як промінь світла надії пережити жахливий голод. Праворуч на нижній шибці на чорному тлі художник відтворив рецепти приготування ерзац-їжі. Зібрані трави, кору, листя, буряки, торішні перемерзлі корені, качани кукурудзи без зерна сушили, перетирали, переточували на сито й варили юшку, пекли коржики, маторженики. Графічні аркуші зображують механізми, які використовували селяни: щоб товкти різне збіжжя, висушене листя, кору — ступу, бити олію — олійницю, молоти борошно — тертушку, топчак. Після роботи всі ці прилади розбирали на частини й розкидали у різні кутки дворища, щоб не знайшли активісти. Починається альбом гравюрою, на якій зображено ключки, за допомогою яких штирхачі шукали закопані селянами продукти. Кожну ключку художник доповнив радянською символікою. У свідомості українського селянина серп і молот досі асоціюються зі словами смерть і голод. Кожен графічний аркуш супроводжується текстом “Україна. 1933”. Роль лапок виконують червоні зірки, які постійно нагадують про перебування нашої батьківщини в зоні. Це про неї мудро сказав свого часу Євген Сверстюк: всі ми були в зоні, одні — по той бік, інші — по цей.
Цікаво, що свою першу виставку ліногравюр “Украина. 1933. Кулинарная книга” художник експонував… на батьківщині Леніна в Ульяновську під егідою Ульяновської обласної організації Добровільного товариства любителів книги Росії та Клубу друзів Сент-Екзюпері в рік 60-річчя трагедії. У невеличкому буклеті виставки на обкладинці було надруковано стилізоване зображення білого колоска на чорному тлі, в якому замість зерен пшениці — чорні п’ятикутні зірки. Три інші графічні композиції до теми Голодомору не мали жодного стосунку, виконували роль камуфляжу, зате у короткому тексті було зазначено, що “за кілька місяців померли в страшних муках (за різними даними) від 7 до 9 мільйонів людей…” Перелік експонованих робіт містив 50 позицій з промовистими назвами раціону: “…Аир, пропавший скот, камыш, птенчики, коты, чертополох, просяная мякина…” У буклеті зазначено, що гравюри експонуються із зібрання М. І. Яценка. Микола Ілліч — керівник Клубу друзів Сент-Екзюпері, автор книжок “Уроки общения” і “Вечно живой Сент-Экзюпери” — організував чимало персональних виставок українських майстрів екслібриса, до яких друкувалися буклети. Експонувалися у клубі в 1992, 1994, 1995 роках і екслібриси М. Бондаренка, зокрема, з портретами льотчика і письменника, виконаними для відомого дослідника і колекціонера Екзюперіани. Уже в наш час Микола Михайлович знову запропонував показати в Ульяновську сторінки “Кулінарної книги”, та часи змінилися, й художникові ввічливо відмовили.
1993 року виставку експонували у Тернополі, де вона знайшла вдячних глядачів. Лише після десятирічної перерви її нарешті побачили на батьківщині художника в Путивльському, Роменському та Сумському краєзнавчих музеях. 2003 року ліногравюрами М. Бондаренка зацікавилася діаспора. Їх придбали для Музею імені Святійшого Патріарха Мстислава міста Саут Бавнд Брук штату Нью-Джерсі й надрукували альбом із 77 репродукціями. Видання здійснив того ж року “Науково-історичний відділ Української Православної Церкви в США в пам’ять мільйонів українців, які загинули під час Великого Голоду 1932—1933 рр.” Гравюри увійшли до складу постійної виставки в пам’ять жертв Великого Голоду. На обкладинці зображено на чорному тлі нахилені донизу, на знак скорботи, колоски, крізь які, як символ кривавої окупації, стікає червона цівка пролитої крові. На звороті обкладинки “натюрморт” з порожньою тарілкою, щербатою ложкою й закривавленим ножем.
У 2005 і 2007 роках у столичному Українському домі відбулися виставки, присвячені Голодомору. Один з їхніх організаторів, Морган Вільямс, голова виставкового підкомітету Міжнародного Комітету Голодомору, працює в Комітеті вшанування пам’яті жертв Голодомору під егідою Президента Віктора Ющенка, засновник і довірений власник колекції “Голодомор очима українських художників”. Серед експонованих на виставках творів важливе місце займали ліногравюри М. Бондаренка, які придбав колекціонер. Ця виставка подорожувала всією Україною (від Сімферополя до Луцька), а відвідувачі очистилися в помислах і душах її скорботною тематикою. Після України виставка поїде до США, Австралії, Канади.

Всеукраїнський культурологічний тижневик "Слово Просвіти" №13 (442), 27.03-02.04.2008