|
До 140-річчя "Просвіти" З чого починали свою роботу подоляни? З розповсюдження української літератури, заснування бібліотек, читалень, драматичних і хорових гуртків. Діяльність просвітян виявилась в лекціях, виставках, зборах, а також у відкритті філій, читалень по губернії і постачанню їх книжками. Багато в цій роботі ставилось перешкод з боку російського царського уряду, але товариство провадило свою роботу, гуртуючи коло себе свідому українську інтелігенцію й підростаючу молодь.
Засновниками Подільської „Просвіти” були вчителі, лікарі, священики: Юхим Сіцінський, Кость Солуха, Сергій Іваницький, Йосип Доронович, Кирило Стиранкевич (літерат.псевдонім Подоленко), Олексій Білоусов, Трохим Павловський, Анна Солуха, Олімпіада Пащенко, Віктор Приходько, Михайло Завойко, Віталій Стиранкевич. Вони зорганізувалися у жовтні 1905 року, а уже 4 травня (за новим стилем) 1906 року генерал-губернатором був затверджений статут. Тяжко особливо товариству прийшлося, коли почалася війна в 1914 році. Зразу роботу його було спаралізовано до найвищої міри, а врешті Подільську „Просвіту” разом з другими просвітами в Україні було закрито. Але іскра, яка живила товаристві), цим актом остаточно не була загашена, и товариство при першій же можливості, після революції 1917 року, зразу ж відновило свою діяльність, і тоді ця діяльність проявилась в найінтенсивнішій мірі. Незважаючи на перешкоди, перший період діяльності Подільської „Просвіти” (1905-1914) засвідчив, що українська справа не затихла, а лише набирає обертів, набирає сили. Ті заходи, що їх в неймовірно важких умовах проводили перші просвітяни справляли гарне враження на публіку, пробуджували в народі національну свідомість. Для цього титанічних зусиль доклав перший голова „Просвіти” лікар Кость Григорович Солуха (нар. 17 травня 1861 року в с.Коритне Балтського повіту Подільської губернії). Після свого відновлення, з 1917 року „Просвіта” бере якнайдіяльнішу участь в справі відкриття Кам'янецького Українського Університету; товариство відкриває свою гімназію імені Руданського (яка потім перейшла до держави); являється ініціатором по відкриттю гімназії для дорослих; засновує національний хор і дитячий садок, які пізніше стають самостійними закладами; на протязі 1919 року завідує Шевченківським домом і театром при ньому; в перший же рік революції товариство бере діяльну участь в українізації школи на Поділлю; під час польської окупації товариство веде боротьбу з польською владою за українську школу й дає притулок в своєму помешканні трьом українським школам: гімназії імені Руданського, дівочій селянській гімназії і залізно-дорожній вищій початковій школі; нарешті, товариство, виконуючи свій давній намір мати при Просвіті безплатну амбулаторію, разом з товариством Українського червоного Хреста улаштувало безплатну амбулаторію, утримувати яку взяло на себе товариство Червоного Хреста, а „Просвіта” надала потрібну кількість кімнат. Крім цього товариство проводило й видавничу діяльність. Таким чином, після 1917 року просвітницький рух на Поділлі набирає масового характеру. Національна активність просвітян спричинила значний ріст їх рядів. Якщо у 1914 році Подільська „Просвіта” нараховувала всього 150 членів, то у 1919 році існувало вже 203 осередки. Треба зазначити, що зростанню національної свідомості подолян сприяли воєнні події (фронти проходили територією Поділля), попередні утиски самодержавства, пізніше - утиски з боку німецької та польської влади. Люди шукали порятунку як зберегти Україну від поневолювачів, як зарадити біді. А звідси зростав патріотичний дух, котрий надзвичайно витав довкола „Просвіти”. Ця громадська організація перебувала поза впливом будь-яких партій, ідеологічних течій. Просвітяни не надто переймалися політикою, бо, як видно із статуту (1906 р.) „товариство має на меті допомогу культурно-просвітньому розвитку українського народу на Поділлі”. Повернувшись з фронту, наслухавшись агітаторів-всіляких партій, колишні солдати охоче приставали до гурту просвітян, аби розбудовувати власну державу. Особливо активною була молодь, бо вірна прагнула ліпших соціальних змін, ліпшого життя. Таким чином ми бачимо, якщо у першому періоді просвітянські ряди поповнювались інтелігенцією, духовенством, то в другому періоді своєї діяльності (1917-1923) ряди „Просвіти” поповнювали малописьменні робітники, селяни. Після остаточного приходу до влади більшовиків (листопад 1920р.) над
"Просвітою" встановлюються нові порядки. Роботу товариств суворо контролює ревком, а
згодом просвітянські осередки підпорядковуються підвідділу позашкільної освіти
відповідних територіально-повітових відділів народної освіти під патронатом
Політосвіткому (очолював Кам’янецький політично-освітній комітет поет Іван
Дніпровський-Шевченко). Всі осередки, проходили перереєстрацію з дозволу
Політосвіткому, а до того ж і підбирали кадри, і проводили будь-які заходи тільки з
дозволу політичного комісара. . . Однак, як свідчать документи, радянська влада (на чолі парткомів) переслідує просвітян, а в 1923 році і зовсім припиняє роботу „Просвіти”. Членами Подільської "Просвіти" були відомі в Україні діячі-мовознавці Григорій Голоскевич (село Супрунківці), Степан Дложевський, Федір та Антон Шумлянські, Сергій Іваницький, мистецтвознавці Віктор Приходько, Володимир Січинський, батько адмірала флоту Микита Горшков, письменники Григорій Костюк, Володимир Герасименко, Микита Годованець. Тут дореч о нагадати, хто очолював Подільське крайове товгоиство „Просвіта”: лікар Кость Солуха (1906 - 1917); вчитель Євген Шманкевич (1918 - травень 1919); учитель Євген Кондрацький (1919 - 1920); вчитель Антон Шумлянський (1920-23). Секретарями „Просвіти” працювали В.Стиранкевич, В. Сочинський. Павло Бутовський був заступником голови (1918-20). Просвітянську роботу доводилось проводити нелегко за будь-якої влади: під час правління царського режиму, під час правління Директорії, і врешті-решт „Просвіта” зовсім припинила свою діяльність за більшовицьких часів. Відповідь однозначна: нас, українців, кожна влада хотіла якнайшвидше ополячити, змадяризувати, обмосковити, потурчити, онімечити. „Просвіта” заважала окупантам, бо стояла на захисті національних інтересів, інтересів українського народу. Документи про Подільську „Просвіту” розміщені по різних архівах. Адже наша область сформована 1937 року. „Просвіта” діяла до 1923-го. Отож у Державному архіві Хмельницької області та частково міському (Кам.-Подільський) відображено діяльність „Просвіти” лише південних районів сучасної Хмельниччини. Діяльність просвітянських осередків північних районів знайшло відображення у матеріалах, і зберігаються в Житомирі, а центральних і східних районів - у Державному архіві Вінницької області.Нова хвиля просвітницького руху відродилась у 1989 році, коли було створено обласне товариство української мови "Родовід" (голова Микола Магера). У 1990 році товариство очолив Василь Горбатюк, а в грудні 1994 головою обласного товариства „Просвіта” став письменник Віталій Мацько. На цій посаді він перебував 10 років. Нині обласний осередок очолює член Національної спілки письменників України, поетеса Ніна Шмурикова-Гаврилюк.Просвітяни Хмельницької області вагомо причетні до державотворчих процесів. 3-
під пера М.Магери, В.Горбатюка, Н.Шмурикової-Гаврилюк, В.Мацька, М.Федунця,
В.Нечитайла, О.Ванжули, В.Кравчука, П.Маліша, В.Міхалевського виходять українською
мовою нові книги, написані на гідному художньому рівні, пройняті вболіванням за рідну
мову, за свій народ, за Україну.Популярність серед подолян здобули Дні української писемності і мови, Шевченківські дні. Просвітяни Поділля беруть активну участь у літературно-мистецьких заходах: щороку проводяться Булаєнківські читання у-селі Сорокодубах Красилівського району, свято байки у місті Кам'янці-Подільському, Прилюківські читання (с.Божиківці Деражнянського р-ну), вечори вшановування репресованих і замовчуваних майстрів пензля і слова. З нагоди 100-річчя з часу створення „Просвіти” на Поділлі у грудні 2005 року проведено Всеукраїнську науково-пракгичну конференцію. На сьогодні активно діють просвітяни Дунаєвецького району (голова осередку Валентина Байталюк), Чемеровецького району (Світлана. Павлишина), м.Шепетівки (Галина Островська), Старосинявського (Любов Сердуніч), Полонського (Роман Пелих), Летичівського (Емілія Кондратишина), Віньковецького (Світлана Саврій), Деражнянського (Ольга Ковпак), Ізяславського району (Василь Кравчук), села Пасічна Старосинявського району, де працюють вчителі-ентузіасти рідного краю Ігор та Тетяна Русин. Активними є члени Хмельницького міського Товариства української мови імені Т.Шевченка „Просвіта” (голова товариства З. О. Діденко). Обласне товариство „Просвіта” в сучасну пору налагодило двосторонній зв'язок з українцями діаспори. В середині 90-х років велику кількість книг в дарунок одержано від Товариства української мови імені Т. Шевченка, що діє у м. Чікаго (голова товариства Віра Боднарук). Кам'янецька, а пізніше Подільська, „Просвіта” є одна із старих Просвіт на Україні. Заснована ще в часи першої революції в Росії, виконала великої ваги національно-революційну роботу. Коло неї купчились в свій час всі революційні українські сили Кам'янця і цілого Поділля! Поважна громадська організація за більше як сто років свого існування завжди відігравала важливу роль у збереженні і примноженні духовних скарбів українського народу, захисті національних інтересів на крутих поворотах історії.
|
