Коли в народу вiдiбрано iсторичну пам'ять, коли порушено цiлiсть його iсторичного середовища, коли пiд загрозою сама плоть цього народу, бо його дiти повiльно конають пiд мурами АЕС i вiйськових заводiв, тодi останню надiю на виживання зберiгає в собi - мова. Вона пам'ятае все. Вона усувае час, воднораз зливаючи в своему горнилi живi голоси десяткiв поколiнь. Вона огортає порiзнених людей незримою грозовою хмарою спiльного духа, даючи їм силу не просто iснувати - бути.
[Оксана Забужко]

	18 лютого день народження Софії Русової, визначної українки з французько-шведським корінням Ольга Пугач Написав Ольга Пугач    Вівторок, 12 лютого 2008, 20:34 У 2008 році виповнюється 140 років від заснування всеукраїнської громадської організації «Просвіта», яка створена у 1868 р. як правонаступник «Громади» (1860). «Громади» – осередки української інтеліґенції, що провадили національно-культурну і громадсько-політичну діяльність у другій половині 19 та на початку 20 ст. в межах Російської імперії. Перша «Громада» виникла в Петербурзі, серед її членів М.Костомаров, П.Куліш, Т.Шевченко, В.Білозерський, брати Лазаревські. У Києві – П.Чубинський, В.Антонович, Т.Рильський, О.Кониський, М.Драгоманов, М.Лисенко, М.Старицький, П.Косач, О.Русов. «Громади» діяли також у Харкові, Чернігові, Полтаві, Одесі. Національно-культурна діяльність «Громад» полягала в організації роботи недільних шкіл з українською мовою викладання, виданні підручників для цих шкіл та українських творів красного письменства, проведення українських концертів та вистав тощо. У зв’язку з просвітянським ювілеєм не зайве згадати про тих видатних українців, які були в активі «Громади» і «Просвіти» в самих початках їх діяльності і життя яких осяяне ідеєю просвітництва. Одна з них – видатна українка Софія Федорівна Русова, педагог, просвітителька, громадська діячка. С.Русова ( уроджена Ліндфорс) народилась 18 лютого 1856 р. у французько-шведській родині в садибі Олешні на Чернігівщині, де згодом (1879 р.) вчителювала. З 9 років жила у Києві, де закінчила гімназію. Належала до українського патріотичного середовища Лисенків – Старицьких. Була в активі Київської Громади та Одеської Української Громади, Харківському Обществі Грамотности, була головою Національного Комітету Вчителів та ін. З 1871 року Софія Русова разом з сестрою Марією вела в Києві перший дитячий садок і позашкільну освіту для дорослих. 1874-76 р. у Петербурзі була діяльна в українському земляцтві, допомогала чоловікові, О.Русову, члену Петербурзької «Громади», у підготовці повного «Кобзаря» Т.Шевченка для видання у Празі 1876 р. Згодом на хуторі біля с. Борзни на Чернігівщині працювала (до 1879 р.) як повитуха та вела культурно-освітницьку роботу. У 1881 р. ув’язнена за революційну діяльність і відтоді постійно перебувала під поліційним наглядом. З 1909 Софія Русова викладач, професор на Вищих Жіночих Курсах та у Фребелівському Педагогічному Інституті в Києві. Співзасновниця педагогічного журналу «Світло» (1910-1914). 1917 р. для України – чергова спроба відновити свою державність. Софія Русова – член Української Центральної Ради, в Міністерстві Освіти (за гетьманату) С.Русова очолювала департамент дошкільної та позашкільної освіти, займалась дерусифікаціїєю шкіл, організовувала курси українознавства, брала участь у підготовці українських шкільних підручників і в укладанні плану й програми єдиної діяльної школи, яка мала мати національний характер. Ймовірно, що саме у зв’язку з таким чітко окресленим національним спрямуванням діяльності, УРЕС (1987) характеризує Софію Русову як культурно-освітницьку діячку і педагога буржуазно-націоналістичного напрямку. Час звикнути, що коли чуєш «буржуазно-націоналістичний» - варто звернути увагу. Це «тавро» клеїли за послідовність в українському питанні. 1920 р. – С.Русова лектор педагогіки Кам’янець-Подільського університету і голова Української Національної Жіночої Ради (до 1938 р.), з 1923 р. – професор педагогіки Українського Педагогічного Інституту ім. Драгоманова у Празі, бо з 1922 р. С. Русова, як і український Педагогічний Інститут, на еміграції. Видатна українка залишила по собі помітну інтелектуальну спадщину – вона співавтор численних наукових і популярних журналів, автор наукових праць головне з педагогічних питань, а також з літератури та мистецтва. Софія Русова – одна з піонерок українського просвітянського та жіночого руху у Києві, Одесі, Харкові, Кам’янець-Подільському та на Чернігівщині. А якій кількості наших громадян відоме це ім’я, подвижницький життєвий шлях? Малопомітним було і відзначення у 2006 р. 150-річчя від дня народження Софії Русової, яке так невдало припало на чергові бурхливі українські політичні змагання. Було б логічним, аби місцева влада українських міст дала її ім’я зразковим школам та дитячим садочкам, бібліотекам. Її ім’я могло б бути увічненим у назвах наших вулиць, а ми ще й досі ходимо вулицями вбивці Полупанова, злодія Котовського та ін. подібне, що має сумнівне виховне значення, виглядає на сьогодні аморальним і алогічним. Ольга ПУГАЧ Tweet < Попередня   Наступна >