Українці переконалися в необхідності контролювати владу і водночас пересвідчилися в тому, що це майже неможливо. Доведеться шукати вразливі больові точки панівної верхівки і так учитися демократії. Владна еліта пише ухвали, і тому жодні збори нічого не вирішують, а мітинги — лише акції для досягнення заздалегідь відомої комусь мети. Демократія не починається і не закінчується вічами. Щоб реально контролювати владу, потрібні не лише віча, а найголовніше — сильні українські громадські організації, але розбудовувати їх не вигідно жодному із сучасних політиків.
Розкриваючи сторінки славної історії Товариства "Просвіта" та вивчаючи сьогодні історію просвітянського руху в Україні, слід пам’ятати й про те, що внаслідок національних катастроф, які випали на долю української землі, мільйони наших земляків нині мешкають далеко за межами України. Протягом століття вони полишали свої домівки в пошуках кращого життя. Багато з них не з доброї волі опинилися за Уралом, інші ж, до яких, як правило, прикладається назва "українські емігранти", вирушили на Захід, до Нового Світу, де змушені були виживати не тільки в новому економічному, але й культурному середовищі.
Товариство «Просвіта» в Галичині народилося на противагу антиукраїнським течіям у культурному житті: колонізаторській, підтримуваній цісарською владою,- з одного боку, і русофільській, — з другого.
Для опрацювання статуту Товариства був створений комітет із представників академічної молоді, а також із таких діячів, як доктор Корнило Сушкевич, Михайло Коссак, професор гімназії Павлин Свєнціцький та ін. 2 вересня 1868 року Міністерство освіти дозволило заснувати Товариство «Просвіта». Це стало підставою для скликання у Львові першого загального збору. Його організація була доручена конституційному комітетові на чолі з професором академічної гімназії Анатолем Вахнянином.
У зв"язку із загрозою зникнення з Хрещатика споконвічної книгарні "Сяйво" поети-двотисячники вирішили почитати вірші просто неба, поруч з книгарнею. Справа в тім, що провести цю поетичну акцію в приміщення наразі неможливо: крамниця забарикадована, вікна наглухо заварено а біля входу, просто на тротуарі, легендарне "Сяйво" затуляють величезні вантажівки. Захопивши приміщення, працівникам книгарні не дали навіть одягтися і забрати особисті речі. Чим же тут зарадять вірші? Чи не наївно сподіватися, що від пронизливого хорея рейдери раптом розчуляться і стануть додержуватись законів України? Так, це наївно, але всі інші методи привернути увагу громадськості до цього свавілля не більш дієві: журналісту, що фотографував події, нові "мешканці" крамниці зламали палець, до іншого застосували газову атаку, міліція жодним чином не реагує на зухвале порушення закону, та навіть ДАІ "не помічає" оригінального методу паркування КРАЗів на тротуарах центральної столичної вулиці. В нашій країні вже нема жодної телепрограми про книжки. На радіостанціях такі теж остаточно зникли. Нема ліку тим книгарням, що зачинили останнім часом, а їх приміщення застосували для більш комерційних цілей. "Сяйво" є не лише яткою з хорошим асортиментом книжок, не лише "книгарнею письменників", а й своєрідною "родимкою" Києва. Звісно, це не наша справа. Хай власники зі своїми юристами розбираються. Тільки незабаром замість книгарень виростуть нові МакДаки, бутіки з італійським одягом з-під Броварів, а разом з ними у нав"язаному контексті виросте і нове покоління, від якого, власне, залежить наше майбутнє. Отже, читаймо вірші! Не стій осторонь, просто прийди і подивись, щоб було зрозуміло – ВСІ БАЧАТЬ. Середа, 24 лютого, 13-00. Акредитація:
Ця електронна адреса захищена від спам-ботів, Вам потрібно включити JavaScript для перегляду
- Юлія Бурковська, директор видавництва "Маузер" (0634979108)
Володимир Базилевський. Замінований рай
Мова: Українська Рік видання: 2018 Кіл-ть сторінок:...
Цей день в українській історії
19 квітня 1783
Указом Катерини II Крим приєднаний до Росії. Указ став підсумком тривалого суперництва Російської та Османської імперій за володіння і контроль над стратегічним плацдармом на півночі Чорного моря. Заручившись у 1782 році підтримкою Австрії, наступного року Росія окупувала Крим, і маніфест Катерини II лише закріпив фактичний перехід півострова під владу російської корони
19 квітня 1885
У Петербурзі у 68-річному віці помер видатний український історик, етнограф, письменник Костомаров Микола Іванович (історична драма «Сава Чалий», трагедія «Переяславська ніч», монографії «Богдан Хмельницький», «Руїна», «Мазепа», «Останні роки Речі Посполитої»)
